15 грудня 2025 року Пристолична громада святкує особливу подію — 100-річний ювілей Єременка Івана Васильовича🥳🎊🎁🎂

Його доля охопила цілу епоху. Народився Іван Васильович 15 грудня 1925 року в місті Новоукраїнка Кіровоградської області та прожив життя, яке вмістило найскладніші періоди української й світової історії.

Молодість Івана Васильовича припала на роки війни. Після її завершення він служив у підрозділах, що забезпечували роботу міжнародних післявоєнних структур. Брав участь у діяльності, пов’язаній із Контрольною радою — органом союзників, створеним у 1945 році для управління та денацифікації повоєнної Німеччини. У той час йому доводилося спілкуватися з представниками різних держав: високопосадовцями, військовими, дипломатами та іншими фахівцями, які працювали над тим, щоб Європа не повернулася до трагедії війни. Як згадує його син Михайло, про ті роки Іван Васильович говорив небагато: тільки короткими уривками, дуже стримано й скромно. Нагород у ювіляра багато, серед них орден «За мужність» II ступеня, медалі «Захиснику Вітчизни» та Жукова, пам’ятний знак «60 років визволення Київської області», ювілейна медаль «70 років визволення України від фашистських загарбників». Він ставиться до них спокійно й навіть трохи сором’язливо, хоча на урочистості та свята все ж любить їх надягати — не для того, щоб привернути увагу, а щоб ушанувати тих, хто пройшов війну разом із ним.

У 1980-х роках родина переїхала до нашої громади. Тут вони придбали хату, облаштували подвір’я. Те саме подвір’я, яке ми бачимо на фото: затишне, з історією, з тією особливою тишею, яка живе лише у старих українських дворах.

Після служби Іван Васильович закінчив Київський політехнічний університет. Працював електриком у господарстві Великої Олександрівки, механіком на цегельному заводі, а пізніше — заступником директора з постачання на Білгородському гранітному кар’єрі.

Іван Васильович прожив зі своєю дружиною понад півстоліття. У ювіляра чотири онуки і три правнуки. У родині Івана Васильовича довголіття, схоже, передається від покоління до покоління: його батько теж прожив майже сто років.

У житті Іван Васильович завжди був майстровитою та добродушною людиною. Любив електрику, умів полагодити майже все, їздив на мотоциклі, писав вірші для своїх рідних. І сьогодні він зберігає свій характер і гумор: лікується магнітами, майже не приймає пігулок, добре пам’ятає події минулого. А на обід і досі може попросити налити чарку — бо життя треба відчувати щиро, як і прожиті сто років.

Минуло 100 років, а історія ніби знову змушує нас замислитися. Колись Іван Васильович служив у структурі, що працювала для відновлення миру в Європі. Сьогодні ми знову мріємо про те саме. І хочемо вірити, що нащадки Івана Васильовича, як і всі ми, житимуть під мирним небом, у країні, де замість війни лунатиме тиша спокійного життя.

15 грудня громада вшановує Івана Васильовича як людину, чия історія продовжується й сьогодні. Сто років — це не про минуле, це про силу, що й тепер світиться в його очах.

Вітаємо Єременка Івана Васильовича з прийдешнім 100-річчям!

Бажаємо здоров’я, затишку, тепла рідних і Божої ласки на кожен день💙💛