15 липня Україна урочисто відзначає День Української Державності – свято, що глибоко закорінене в нашу багатовікову історію. Ця дата символічно збігається з Днем Хрещення Русі-України та днем вшанування пам’яті видатного державотворця, Київського князя Володимира Великого. Ці події є наріжними каменями формування української ідентичності та шляху до суверенної держави.

Прийняття християнства князем Київським Володимиром у 988 році стало доленосним цивілізаційним вибором для всієї Київської Русі. Ця подія не лише змінила духовне життя, а й сприяла неймовірному піднесенню культури, розвитку освіти та дала потужний поштовх для становлення та поширення кириличної писемності, закладаючи основи для подальшого розвитку української мови та літератури. Саме цей вибір визначив європейський вектор розвитку нашої державності.

Державність є не просто абстрактним поняттям, а живим уособленням неперервного шляху нації до власної держави. Її ядром виступає непохитна воля до самовизначення, унікальний історичний досвід народу, його менталітет і сформовані протягом століть правові традиції. У свою чергу, держава – це не що інше, як ефективний спосіб забезпечення та непорушна запорука цілісного існування нації, її захисту та розвитку. Це те, що забезпечує національну безпеку та добробут.

Ознаками успішної та життєздатної державності є втілене право нації на незалежність, створення ефективного державного апарату, що функціонує на благо громадян, та дієздатне військо, здатне захистити суверенітет. До цього додається розвинена система юридичних норм, міжнародне визнання держави та її чітка правова ідентифікація у світі. Без цих складових, шлях до стабільної та процвітаючої країни є надзвичайно складним.

Держава та державність нероздільні, як дерево і його коріння. Без глибокого історичного коріння, без розуміння власного минулого, сучасна держава не може повноцінно існувати та розвиватися. Історія дарує суспільству не лише знання про минуле, але й усвідомлення нерозривного зв’язку поколінь, що дозволяє конструювати спільний шлях у майбутнє та формувати міцну національну ідентичність. Це є фундаментом української незалежності.

Історія українського державотворення сягає своїми джерелами величі Руської середньовічної держави, центром якої був Київ. Саме Київська Русь заклала фундаментальні державницькі традиції українців, ставши колискою нашої державності. Звідси походять такі важливі символи, як державний герб – тризуб, грошова одиниця, а, головне, Київ як непорушний політичний і культурний центр, що зберіг своє значення крізь століття. Це основа нашої державності.

Традиції Русі у розбудові загальноєвропейського культурно-релігійного простору були успішно продовжені низкою історичних державних утворень. Серед них варто виділити Галицько-Волинське князівство, славетну Українську козацьку державу (Гетьманщину), Українську Народну Республіку, Західноукраїнську Народну Республіку, Українську Державу гетьмана Павла Скоропадського, Карпатську Україну та, звісно, сучасну незалежну Україну. Кожен з цих періодів є важливим етапом у неперервній історії державності.

Глибоке знання історії нашого державотворення, у всій її тяглості та складності, є надзвичайно потужною зброєю та надійною силою проти маніпуляцій історичними фактами, що активно використовуються в умовах інформаційної війни. Ретельна та правдива історія спростовує неправдиві твердження та фейки, поширювані пропагандою, зокрема про те, що українці та росіяни – єдиний народ, а Україна – нібито “штучна” та “нежиттєздатна” держава. Тому нинішня війна – це не лише боротьба за майбутнє нашої держави, а й за її минуле, за національну незалежність та ідентичність, за саму сутність української державності. Це наш історичний виклик.