У 2025 році Україна відзначає День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 36-ту річницю виведення військ з Афганістану. Війна залишає слід в людських долях, змінює покоління, руйнує та загартовує водночас. Валентин Васильович Дем’янець, народжений у 1968 році, пройшов через дві війни, які, хоч і розділені десятиліттями, але мають спільного ворога. Перша війна – Афганістан. Як і тисячі українських юнаків, він був відправлений на чужу землю, воювати за чужі інтереси. Радянська влада називала це «інтернаціональним обов’язком», але насправді то була імперська експансія, де українські хлопці стали розмінною монетою. Повернувшись додому, він не лише виніс важкі спогади про ту війну, а й усвідомлення, хто є справжнім агресором. Друга війна – війна за власну землю. Коли російська армія, спадкоємиця тієї ж імперії, прийшла нищити Україну, він більше не був солдатом, що виконує накази чужих генералів. Він став воїном, який свідомо обрав захищати Батьківщину. Лікар-стоматолог, який міг бути корисним в мирному тилу, взяв до рук зброю, щоб рятувати свою країну від поневолення. Ця історія – символ. Вона показує, як імперська війна, що вбивала українців у 1980-х, повернулася в 2022-му, але вже на нашій землі. Колись українські хлопці воювали під радянськими прапорами, тепер вони борються під своїм власним – жовто-блакитним, з тризубом на серці. Валентин Дем’янець пройшов цей шлях до кінця, від воїна чужої війни – до Героя у боротьбі за свою країну. Його життя і смерть – нагадування, що війна, яку розпочала росія, триває століттями. Але ми не забудемо, не пробачимо і не здамося. Об’єднані в одну Українську родину, разом до перемоги!