Ліквідація Запорозької Січі: Історична Трагедія Козацтва

15 червня 1775 року стало чорною датою в історії українського козацтва – відбулася ліквідація Запорозької Січі російськими військами. Ця подія поклала край існуванню Січі, колись могутньої козацької автономії, що відігравала ключову роль в обороні українських земель.

За наказом Катерини II, російські війська під командуванням генерала Текелія оточили та зруйнували Запорозьку Січ 15 червня 1775 року. Кошовий отаман Петро Калнишевський, прагнучи уникнути кровопролиття, скликав раду, на якій було вирішено не чинити збройного опору, хоча багато козаків були готові до бою. Наслідки ліквідації Січі були трагічними: козацьку старшину було засуджено до каторжних робіт, а самого кошового отамана Петра Калнишевського та військового писаря було заслано до Сибіру.

У своєму маніфесті від 14 серпня 1775 року Катерина II цинічно заявила про ліквідацію «кубла пияк та розбишак», маючи на увазі славне українське козацтво, та оголосила про остаточне припинення існування Запорозької Січі. Після ліквідації Січі значна частина козаків, близько семи тисяч, змушена була шукати притулку на землях Османської імперії, де вони заснували Задунайську Січ, продовжуючи козацькі традиції у вигнанні. Ліквідація Запорозької Січі стала символом втрати козацької вольниці та посилення контролю Російської імперії над українськими землями.

Трагічні події 1775 року назавжди закарбувалися в пам’яті українського народу. Ліквідація Запорозької Січі стала не лише військовою операцією, але й символом знищення української ідентичності та боротьби за незалежність. Пам’ять про славне козацтво живе в піснях, легендах та історичних дослідженнях, нагадуючи нам про важливість збереження національної самосвідомості та захисту власної держави. Зруйнування Запорозької Січі – це болючий урок історії, який застерігає нас від втрати свободи та незалежності.