16 листопада 1995 року держави-члени ЮНЕСКО ухвалили Декларацію принципів толерантності, яка серед іншого підтверджує, що толерантність є розумінням мультикультурності нашого світу, проявом поваги та терпимості, а не просто поступкою. Усі люди за своєю природою різні, але рівні у своїх правах.

Згідно з цією декларацією, найбільш ефективним методом виховання є саме формування толерантності в людей.

Коли виникає страх чи зневага до інших, з’являється дискримінація та нетерпимість. Ці явища можна вважати відсутністю толерантності.

Біологічно людський мозок схильний створювати умовні поняття, такі як “свій-чужий”. Тому нас часто приваблюють люди, схожі на нас, і відштовхують ті, чиї відмінності помітніші: це може бути колір волосся, стрижка, стиль одягу, манера спілкування, субкультурні чи національні ознаки. Однак, коли відчуття “несхожості” іншої людини починає переважати здоровий глузд та банальне виховання, виникає ґрунт для нетерпимості, неповаги та навіть агресії. Толерантність – це ознака цивілізованого суспільства. Люди, які прагнуть жити в гармонії та порядку, ніколи не будуть ображати, принижувати чи завдавати шкоди тим, хто має протилежні погляди. У розвинених країнах рівень толерантності є високим: ніхто не обмежує свободу волі іншого лише тому, що не погоджується з його світоглядом. Якщо всі країни досягнуть високого рівня толерантності, це значно зменшить кількість конфліктів на ґрунті релігійних, національних чи культурних відмінностей.

Простими словами, толерантність – це прийняття та повага до чужого вибору, особливостей, думок. Це означає, що ви визнаєте право іншої людини висловлюватися або проявляти себе як особистість вільно, без страху бути засудженим. Вибір іншої людини (чи то віра, релігія, особисте життя) слід сприймати як даність, а будь-які розбіжності не засуджувати, а обговорювати шляхом цивілізованої розмови, якщо ви достатньо впевнені у своїй позиції, щоб підкріплювати її діалогом, а не мовою ненависті.

Не варто плутати толерантність із поступкою, поблажливістю, відмовою від власних переконань чи байдужістю. Це відкритість до світу та людей, усвідомлення різноманітності навколишнього світу та його унікальності. Толерантність є ознакою впевненості у собі та усвідомлення надійності власних морально-етичних та громадянських позицій.

Толерантність дозволяє людям різного походження, віросповідання та переконань працювати та жити спільно, що сприяє більшій ефективності в роботі та створює єдність у команді. Там, де панує дискримінація, не може бути спокою та мирного співіснування. Відсутність толерантності призводить до конфліктів та нестабільності у стосунках між людьми та в їхній роботі.

Приклади порушення толерантності

1. Гендерна: у багатьох країнах і релігіях досі існують уявлення про “вищу стать” (чоловічу) та “нижчу” (жіночу). Там тільки чоловік може розлучитися з дружиною, тільки він має право на вищу освіту та можливість виїжджати за кордон, тоді як дружині відводиться вся “домашня” робота, незалежно від її бажання.
2. Расова, національна: у США до ХХ століття існував поділ на “білошкірих” і “темношкірих”. Про відсутність терпимості однієї раси до іншої вперше заговорив Мартін Лютер Кінг, що сприяло поступу суспільства до більшої толерантності. Американське суспільство досі веде внутрішній діалог щодо толерантності та прав темношкірих американців.
3. До людей з інвалідністю: існує термін “ейблізм” – це дискримінація, коли працездатні люди розглядаються як норма та панують над людьми з інвалідністю, що призводить до упередженого ставлення. Наприклад, офіціант може частіше звертатися до супроводжуючої особи, ніж до самої людини з інвалідністю, заперечуючи її автономію.
4. Релігійна: у СРСР проводилася потужна атеїстична пропаганда, через яку священнослужителів та вірян ув’язнювали.
5. Сексуально-орієнтаційна: утиск людей через їхню любов до особи своєї статі.
6. Політична: у США існують дві впливові партії – демократична та республіканська. Прихильники цих партій часто негативно ставляться одне до одного саме на ґрунті політичних поглядів.
7. Освітня: люди з вищою освітою іноді вважають себе вищими за тих, хто її не має.
8. Міжкласова: нетерпимість багатої людини до бідної (або навпаки). Або упереджене ставлення до безхатьків не як до особистостей, а як до маргіналізованих “низів” суспільства.

Як виховувати в собі толерантне ставлення до інших

Ось кілька порад, які допоможуть вам розвинути толерантне ставлення:

Нагадайте собі, що ви у безпеці. Якщо хтось думає інакше, це не означає, що ви помиляєтеся. Ви маєте право відстоювати свої переконання. Якщо навчитися робити це неконфліктно, наводячи вагомі аргументи, ви почуватиметеся впевненіше.

Говоріть за себе. Висловлюйте свою думку чіткіше. Наприклад: “Я не згоден з тим, що… у мене інша думка…”. Уникайте агресивних розмов з опонентами.

Обходьтеся без образ і переходів на особистості. Не провокуйте сварку образами типу: “Ви дурні, якщо так думаєте!”. Намагайтеся дізнатися більше, щоб зрозуміти іншу точку зору. Просіть співрозмовника детальніше пояснити, як він дійшов до такого висновку.

Будьте спокійнішими. На агресію часто відповідають агресією. Не сваріться і не кричіть, щоб не загострити ситуацію до конфлікту.

Шукайте точки дотику. Навіть якщо на перший погляд немає нічого спільного, особливо якщо людина викликає у вас неприязнь, відкладіть поспішні висновки. Пошукайте найменшу схожість у думках, поглядах, уподобаннях (музика, книги, фільми) або у загальнолюдських цінностях (життя, безпека, майбутнє країни). Точки дотику завжди існують, навіть якщо їх важко помітити.

Слідкуйте за своїми реакціями. Мова тіла (очі, міміка, жести) часто видає справжні почуття. Зітхання або закочування очей свідчать про нетерпимість і демонструють зневагу до співрозмовника, ніби вказуючи на його марність та вашу перевагу.

Іноді важко зрозуміти деяких людей, їхню культуру чи кардинально протилежні погляди, особливо якщо вони потенційно можуть завдати шкоди (наприклад, антивакцинатори чи прихильники теорій змови). Однак, прояв ненависті до них не вирішує проблему, а створює бар’єр, через який найвдаліші аргументи залишаються непочутими. Їхня упередженість часто є результатом недовіри до влади, страху перед новим або невміння критично мислити.

Існує “мова ворожнечі” (hate speech) – це прояв дискримінації на вербальному рівні щодо особи, яку вважають належною до групи, що не заслуговує на рівноправне ставлення. “Hate speech” є формою дискримінації будь-яких меншин.

Концепція “people-first language” (мова, де на першому місці людина) означає описувати те, що людина має, а не хто вона є. Це буквально “людина спочатку, а потім характеристика”.

Наприклад, не “інвалід”, а “людина з інвалідністю”; не “даун”, а “дитина із синдромом Дауна”; не “візочник”, а “людина на візку”. Використовувати термін “нетрадиційна сексуальна орієнтація” щодо гомосексуальних людей некоректно, оскільки одностатеві стосунки є частиною людської історії. Рекомендується використовувати слова “гомосексуал”, “гомосексуальна жінка”, “гомосексуальність”.

Так само, формулювання “людина з обмеженими можливостями” може сприйматися як обмеження ментальних здібностей, тому краще уникати його. Некоректно називати людину з алкогольною залежністю “алкоголіком”, а з наркотичною – “наркоманом”. Краще використовувати “людина, яка вживає наркотики” або “людина з хімічною залежністю”, оскільки ці слова патологізують особу.

Для боротьби з нетерпимістю люди повинні усвідомити зв’язок між своєю поведінкою та порочним колом недовіри й насильства в суспільстві. Щоб зробити світ кращим, потрібно почати з себе. Уникайте “мови ворожнечі”, виховуйте в собі поважне ставлення до людей та їхніх поглядів, щоб зрештою отримати толерантність у відповідь.

« повернутися