18 березня 2025 року, у річницю загибелі побратимів, зупинилося серце справжнього воїна, сержанта Віталія Миколайовича Соколенка, бійця механізованої роти з селища Радушне. Віталій пройшов важкий шлях боротьби за свободу та незалежність України, ніс на собі тягар війни, пережив втрату побратимів, відчувши невимовний біль. Його серце билося в унісон із тими, хто віддав життя за Україну, а душа до останнього боролася за правду, пам’ять та честь.

Він був не просто воїном, а справжньою Людиною з великої літери. Віталій пам’ятав своїх загиблих друзів, завжди підтримував бойових товаришів, жив гідно, із щирістю, великою гідністю та добротою. Нещодавно Віталій пережив ще одну страшну втрату, поховавши рідного брата, Андрія Соколенка, що стало додатковим ударом для його змученого серця.

Віталій Соколенко залишив по собі світлу пам’ять, рідних сестер та доньку, яким тепер доведеться жити без нього, але з гордістю за його подвиг та любов’ю, яку він залишив у їхніх серцях. Його життя — приклад відваги та самовідданості. Віталій завжди був готовий прийти на допомогу, був опорою для своїх близьких та друзів. Він був справжнім патріотом України, готовим віддати все заради її свободи. Віталій Соколенко — герой, який заслуговує на вічну пам’ять. Його смерть — велика втрата для всіх, хто його знав та любив. Вічна пам’ять герою!

Нехай земля буде йому пухом.
Світла пам’ять, сержанте!
Слава Героям! Слава Україні!