18 жовтня громада Кодими та село Грабове схилили голови перед вічним подвигом загиблого захисника Вітчизни ІГОРЯ ПАРАСКІВА, встеляючи квітами його останній земний шлях. У центрі села відбувся жалобний мітинг, що зібрав родину, друзів, представників влади, знайомих та небайдужих. Серед присутніх була молодь, до когорти якої належав і наш Герой.

Людина пізнається через свої земні вчинки. «За ділами їх пізнаєте їх» – це слова, що несуть глибоку духовну істину та слугують моральним дороговказом. Адже саме вчинки, а не гучні заяви, є справжнім виміром людської гідності. Так кується патріотизм нації – від прадіда до онука, від батька до сина. Так пульсує українська кров у жилах поколінь.

Сьогодні ми прагнемо дізнатися більше про Ігора Парасківа, щоб належно вшанувати його подвиг та усвідомити шлях, який пройшов цей український воїн за свої 30 років – від участі в АТО до повномасштабної війни.

Зі службової характеристики командира взводу вогневої підтримки А7348, старшого сержанта, дізнаємося: «За час проходження служби військовослужбовець зарекомендував себе як повністю сформований воїн. Грамотний, дисциплінований, виконаний, відповідальний, працьовитий, виявляє наполегливість та розумну ініціативу. Не потребує контролю. У роботі визначає головні напрямки та оптимізує діяльність. Завжди дотримується термінів виконання службових завдань. Виявляє спроможність до самостійних дій. Є прикладом зразкового виконання військового обов’язку. Завжди готовий прийти на допомогу товаришам. У колективі користується авторитетом». У березні 2024 року він пройшов навчання у Київському національному університеті «Підвищення кваліфікації офіцерів Сил територіальної оборони Збройних сил України!» і вже був готовий отримати звання молодшого лейтенанта. Це портрет справжнього захисника, патріота України.

07.06.2024 року, приблизно о 07:47, під час штурмових дій та утримання зайнятих позицій у районі населеного пункту Новопокровське Очеретинської громади Покровського району Донецької області, противник здійснив мінометний обстріл та атаку з дронів. Командир взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки, старший сержант Парасків Ігор, отримав поранення і перестав виходити на зв’язок.

Майже півтора року його статус був «зниклий безвісти», і надія ще жевріла в серцях родини. Однак офіційне сповіщення підтвердило найстрашніше: Ігор загинув у бою, вірний присязі, захищаючи Батьківщину та її народ. Дива не сталося.

Ігор був з нами надто короткий час – лише 30 років. Він залишив по собі вічну тугу, але й надзвичайно яскраве світло. Нехай це світло зігріває його сина Марка, який виросте з гордістю за свого батька. Нехай воно стане дороговказом для всієї громади.

Не існує досконалих слів, здатних зменшити біль втрати. Проте є пам’ять, яка житиме вічно. Ігор назавжди залишиться в наших серцях як мужній захисник, вірний син родини і України, люблячий чоловік і батько.

Нехай Господь дасть сил рідним і близьким пережити цю невимовну розлуку. Нехай світла пам’ять про Ігоря стане джерелом гордості та духовної опори.

…Полуденну тишу розриває трикратний салют, а в небо здіймається жовто-синій дим…

Спочивай з миром, український воїне, дорогий Ігорю!

Слава Україні!
Героям слава!