18 серпня 2025 року урочисті заходи з відкриття Алеї Слави відбулися також у Червонокостянтинівці та Луганці. У ці серпневі дні, коли країна готується зустріти День Незалежності, тут зібралися представники влади, рідні полеглих воїнів, односельці, аби низько схилити голови перед пам’яттю своїх земляків-захисників. Вшанували імена захисників, які віддали найдорожче — своє життя за Україну. У скорботній тиші над селами лунали імена полеглих Героїв, немов урочиста клятва: ми пам’ятаємо, ми дякуємо, ми не забудемо. Вічний спокій на Алеї Слави в Червонокостянтинівці бережуть наші земляки: Анісімов Дмитро Євгенійович, навічно 32 роки; Байбузан Олександр Васильович, навічно 27 років; Шаповал Олександр Анатолійович, навічно 49 років; Гонтаренко Сергій Володимирович, навічно 40 років. На Алеї Слави в Луганці назавжди залишилися наші Янголи-охоронці: Міхно Іван Вікторович, навічно 41; Залевський Сергій Іванович, навічно 52 роки; Залевський Богдан Сергійович, навічно 29 років; Михайлюк Іван Іванович, навічно 39; Василик Сергій Іванович, навічно 48 років; Пермінов Андрій Сергійович, навічно 26 років; Бобух Богдан Миколайович, навічно 37 років; Петрусенко Владислав Віталійович, навічно 25 років. Здавалося, що навіть вітер обережно перегортає сторінки історії, зупиняючись біля кожної світлини, щоб донести до прийдешніх поколінь: це ті, хто став на захист України і віддав життя за наше право бути вільними. Хвилина мовчання, схилені голови, сльози рідних і щирі слова вдячності від громади — усе це стало свідченням того, що подвиг наших земляків назавжди закарбований у серцях людей. Біля пам’ятних світлин панувала особлива тиша — тиша, в якій чути стукіт сердець, зітхання матерів і дружин, щем у голосах дітей, які назавжди втратили своїх татусів. Алеї Слави у Червонокостянтинівці та Луганці відтепер стануть не лише місцем скорботи, а й символами вдячності та єдності громади. Сюди приходитимуть школярі з квітами, аби вчитися мужності; сюди приходитимуть онуки й правнуки полеглих, щоб пишатися своїм корінням; сюди приходитимуть матері, щоб у скорботній тиші мовчки поговорити зі своїми синами. І завжди, серед шелесту дерев та синього неба, тут звучатиме одне незмінне слово — пам’ять.