18 травня – день, коли Крим плаче. Ця дата є символом трагедії кримськотатарського народу, коли у 1944 році радянська влада вчинила злочин – депортацію. Кримськотатарський народ був вирваний з коренем зі своєї землі, позбавлений домівок та права на майбутнє. Депортація кримських татар стала актом геноциду, який назавжди закарбувався в пам’яті народу. Без жалю та права на прощання, дітей, старих, жінок – усіх вантажили у товарні вагони, відправляючи на заслання, на вірну смерть. Кримськотатарський народ було оголошено «зрадниками» лише за їхню національність, за те, що вони жили на своїй землі, в Криму.

Їхні домівки були заселені чужинцями, їхню мову намагалися стерти з пам’яті, їхню історію – переписати, а їхню ідентичність – зламати. Але кримськотатарський народ вижив. Вистояв, зберіг свою культуру та ідентичність. Вони пам’ятали про свою батьківщину і завжди прагнули повернутися. І вони поверталися, попри всі перешкоди.

Сьогодні, як і 80 років тому, зло знову прийшло в Крим. Росія знову переслідує, кидає за ґрати та викрадає кримських татар. Знову за те, що вони не зрадили себе, свою землю та свою ідентичність. Кримськотатарський народ знову зіткнувся з утисками та репресіями.

Сьогодні наш обов’язок – говорити про це. Плакати, гніватися і не мовчати. Бо Крим – це не лише земля. Це – люди. Це – біль. Це – памʼять. І це – Україна. Назавжди. Ми повинні підтримувати кримськотатарський народ у його боротьбі за свободу та справедливість. Ми повинні зробити все можливе, щоб Крим повернувся до складу України. Вічна пам’ять усім, кого було знищено! Низький уклін тим, хто бореться! Слава Україні! Слава кримськотатарському народу!