Протягом усього часу існування комуністичний тоталітарний режим спирався на злочини, репресії, вбивства, депортації та геноциди. Здавалося, що єдиною метою того режиму було винищення волелюбних, непокірних українців і кримських татар. Депортація кримських татар – це незагоєна рана в історії України.

Сьогодні минає 81 рік з того трагічного дня, як радянський режим, здійснивши один із найжахливіших злочинів, позбавив 230 тисяч людей дому, батьківщини, рідних, а більшість – життя. Саме 18 травня 1944 року, на світанку, поки чоловіки воювали на фронті, радянська влада підступно вигнала дітей, жінок та літніх людей з їхніх домівок і відправила у вигнання. Тоді було депортовано понад 190 тисяч кримських татар і понад 40 тисяч болгар, вірмен, греків, турків і ромів з півострова. Для багатьох цей шлях став останнім. Одні загинули ще в дорозі від голоду та хвороб, інші – не витримавши знущань у спецпоселеннях. Така ж доля чекала й на майже 9 тисяч кримськотатарських солдатів та офіцерів радянської армії, яких після закінчення Другої світової війни було відправлено на спецпоселення або трудові табори. Лише через десятиліття кримські татари змогли повернутися додому. Але через 70 років з моменту депортації жахіття радянського режиму в особі росії – повторилося.

Ми, українці, глибоко усвідомлюємо та повністю поділяємо біль депортації. Адже нашим дідусям і бабусям, батькам довелося пережити геноцид Голодомором, репресії… Тож, це – наша спільна трагедія.

Протягом усього часу існування комуністичним тоталітарним режимом було розстріляно, ув’язнено у в’язницях й таборах, відправлено в заслання чи на примусове психологічне лікування десятки тисяч українців. Намагаючись приховати сліди своїх злочинів, місця поховань радянська влада робила «режимними об’єктами» КДБ, розрівнювала бульдозерами, забороняла доступ до відповідних архівів. Злочини депортації назавжди залишаться в нашій пам’яті.

Одним із символів тих подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, тут знайшли останній спочинок від 20 до понад 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВС у Києві. Тут покоїться прах і нашого митрополита Української православної автокефальної церкви Василя Липківського із села Попудня та інших жертв сталінського Великого терору.

Як свідчать історичні дані, лише з нашої громади, у різний час і в різних місцях, було репресовано 897 людей, серед них, зокрема, митрополити УАПЦ Василь Липківський та Микола Борецький, автор «Некрополя України» Михайло Кутинський (с. Зарубинці), письменник Роман Гуцал (м. Монастирище), а також один із ініціаторів Народного Руху України Анатолій Лупинос (с. Сатанівка).

Ці злочини забуттю не підлягають. Схиляємо голови на знак пам’яті про всіх тих, хто загинув або постраждав в Україні внаслідок політики радянського режиму.

Пам’ятаємо жертв геноциду кримськотатарського народу та жертв «Великого терору» і не пробачаймо злочини, що чинила радянська влада та продовжує чинити росія. Депортація – це злочин проти людяності, який ніколи не буде забутий.

« повернутися