18 травня – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Цього дня, у 1944 році, розпочалася трагічна спецоперація НКВД з депортації кримських татар з їхньої історичної батьківщини – Кримського півострова. Загалом, протягом трьох днів було вивезено понад 190 тисяч кримських татар. Також у 1944 році з Криму депортували понад 40 тисяч болгар, вірмен, греків, турків і ромів. Цей злочин є болючою сторінкою історії України та кримськотатарського народу.

Насильницька депортація призвела до того, що понад 190 тисяч кримських татар втратили свої домівки, батьківщину, рідних, а багато хто – і життя. У 2015 році Верховна Рада України офіційно визнала цей злочин комуністичного режиму геноцидом кримськотатарського народу, під час якого здійснювалися умисні вбивства, заподіювалися серйозні тілесні ушкодження, і навмисно створювалися нестерпні життєві умови, спрямовані на фізичне знищення кримських татар. Пам’ять про ці трагічні події має бути збережена, щоб запобігти повторенню подібних злочинів у майбутньому. Геноцид кримських татар – це трагедія, яку ми ніколи не повинні забути.

Геноцид кримських татар є невід’ємною складовою частиною російської колонізаційної політики, він є злочином проти людяності та має отримати належну оцінку міжнародної спільноти. Важливо пам’ятати про жертв та злочини, скоєні проти кримськотатарського народу.

Історична довідка. Депортація кримськотатарського народу

Депортація кримськотатарського народу комуністичним тоталітарним режимом стала кульмінацією російської колоніальної політики, спрямованої на повну детатаризацію Криму. Під час бойових дій Другої світової війни, коли чоловіки воювали на фронті, радянська влада підступно вигнала дітей, жінок та літніх людей з їхніх домівок, відправивши їх у вигнання. Для багатьох з них цей шлях став останнім.

Спецоперація з депортації кримських татар розпочалася на світанку 18 травня 1944 року, а в деяких населених пунктах Кримського півострова – напередодні, 17 травня. Особовий склад, залучений до цієї операції, відзначався жорстокістю і насильством. Найчастіше кримським татарам не пояснювали, що відбувається і куди їх везуть, даючи на збори не більше 15 хвилин. Таким чином, кримські татари були змушені покинути свої домівки непідготовленими до довгої та виснажливої дороги, не кажучи вже про облаштування на чужині.

Згідно з таємною постановою Державного комітету оборони «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року № 5859-сс, підписаною особисто Сталіним, депортацію планували завершити до 1 червня 1944 року. До її виконання залучили значну кількість репресивних органів: 23 тисячі солдатів та офіцерів НКВД, 9 тисяч оперативників НКВД і Народного комісаріату державної безпеки, 100 легкових, 250 вантажних автомобілів, а також 67 ешелонів.

Близько 200 тисяч дорослих і дітей протягом двох днів, 18–19 травня 1944 року, були завантажені у вагони та депортовані. І вже 20 травня до Москви було надіслано звіт про “очищення” Криму від кримських татар. Депортація кримських татар стала трагічною сторінкою в історії кримськотатарського народу.

У середньому цей вбивчий шлях тривав 2–3 тижні. Дорогою, у тісноті, без належної їжі, води та медичної допомоги, від голоду та хвороб загинуло від 7000 до 7900 кримських татар.

Майже 9 тисяч кримськотатарських солдатів та офіцерів радянської армії після закінчення Другої світової війни були відправлені на спецпоселення або трудові табори. За даними відділу спецпоселень НКВД СРСР, у листопаді 1944 року у вигнанні опинилися 193 865 кримських татар: з них в Узбекистані – 151 136, Марійській АРСР – 8 597, Казахській РСР – 4 286 осіб. Решту розподілили “для використання на роботах” до Молотовської, нині Пермської (10 555), Кемеровської (6 743), Горьківської (5 095), Свердловської (3 594), Іванівської (2 800) та Ярославської (1 059) областей РРФСР. До цього числа не увійшли майже 6 тисяч кримських татар, ув’язнених до ГУЛАГу безпосередньо під час депортації.

Насильницьки вивезених людей наділили статусом “спецпереселенців”, що передбачало постійний нагляд за ними з боку репресивних органів, обов’язкову реєстрацію в комендатурах, примусову і виснажливу фізичну працю. За даними НКВД Узбецької РСР, лише за перше півріччя від хвороб та нелюдських умов померло 16 052 кримських татар (10,6%), а в 1945 році – ще 13 183 (9,8%). Загалом за перші півтора року тільки в Узбекистані померло майже 30 000 кримських татар.

У 1948-му режим у спецпоселеннях став ще жорсткішим. Зокрема, виїзд з нього карався арештом на 5 діб, а повторний виїзд вважався втечею з місця заслання, що тягнуло за собою позбавлення волі на 20 років. Ця політика була спрямована на утримання кримських татар у вигнанні та їх повну ізоляцію від зовнішнього світу.

Радянський режим також посилював геноцидні дії, стираючи з історії Кримського півострова будь-яку памʼять про кримських татар: переписувалася кримська історія, насаджувалися російські імперські наративи про “одвічно російський” Крим, і цілеспрямовано та масово поширювалися міфи про “народ-зрадник”. На півострів цілеспрямовано завозили і заселяли в будинки кримських татар переселенців із РРФСР та Української РСР. Також назви населених пунктів та вулиць, що мали кримськотатарське походження, були замінені на російські.

В СРСР трагічну історію депортації кримськотатарського народу замовчували, а мову та культуру корінного народу України забороняли. Таким чином, кримських татар позбавили не тільки батьківщини, а й власного імені, мови, історії та ідентичності. Це була політика повного знищення національної самосвідомості та асиміляції кримськотатарського народу.

Після смерті Сталіна кримським татарам так і не повернули їхні права та не дозволили повернутися на батьківщину. Фактично, заслання тривало. Але з 1967 року кримські татари робили численні спроби оселитися на власній землі, в Криму. Кримськотатарський національний рух за повернення був одним з найефективніших та найяскравіших протестних рухів в СРСР. А справжня масова репатріація розпочалася в 1987-му.

Тільки після розпаду СРСР, у незалежній Україні, ми можемо вільно говорити правду про злочини геноциду тоталітарної системи проти людяності та вшановувати памʼять його жертв. Пам’ятаємо!

(За матеріалами Представництва Президента України в Автономній республіці Крим)

Посилання на джерело: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/zhurnalistam/informaciyni-materialy-do-dnya-pamyati-zhertv-genocydu-krymskotatarskogo-narodu-18-travnya-ta-dnya-pamyati-zhertv-politychnyh-represiy-19-travnya

« повернутися