18 травня – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

18 травня 1944 року радянський тоталітарний режим здійснив жахливий злочин – примусову депортацію кримськотатарського народу з Криму. За наказом Сталіна, метою було «очищення» півострова, етнічна чистка та знищення кримських татар. Більшість жертв були жінки, діти та літні люди, оскільки чоловіки воювали у складі Червоної армії. 18 травня НКВС розпочала масштабну операцію, вдираючись у домівки кримських татар і даючи їм 10–20 хвилин на збори. Вже вранці 90 тисяч кримських татар були завантажені у 25 товарних потягів. До кінця 19 травня депортація охопила понад 165 тисяч осіб, а 20 травня влада заявила про «повне очищення» Криму. Загалом було депортовано 193 865 осіб, серед яких понад 92 тисячі дітей. Основними місцями заслання стали Центральна Азія, зокрема Узбецька РСР та Казахська РСР, а також різні регіони РРФСР.

Кримських татар депортували у переповнених вагонах, без їжі, води та медичної допомоги. Дорога тривала 2–3 тижні, і тисячі людей загинули через спрагу, хвороби та виснаження. Після прибуття на місця заслання їх чекала важка праця, голод, антисанітарія та соціальна ізоляція. Кримськотатарський народ розмістили у «спецпоселеннях» – радянських резерваціях з жорстким контролем, забороною залишати межі поселень і постійним наглядом. Статус «спецпереселенців» означав довічну дискримінацію та обмеження прав. За офіційними даними, лише в Узбекистані за півтора року загинуло близько 30 тисяч кримських татар. У 1948 році режим посилили, а за спробу втечі загрожував арешт. Майже 6 тисяч осіб відправили до таборів ГУЛАГу під час депортації. Репресії зазнали і кримськотатарські солдати, яких після війни депортували до спецпоселень. Їх не врятували навіть військові заслуги.

Після вигнання радянський режим знищував усе, що нагадувало про кримських татар у Криму. Кримська АРСР була ліквідована, топоніми русифіковані, мечеті зруйновані. До Криму масово переселяли вихідців з інших республік. Кримськотатарська мова, книжки та культурні артефакти підлягали знищенню. Заборонялися навіть згадки про депортацію.

Визнання депортації 1944 року геноцидом є важливим кроком для утвердження історичної правди. Це дає чітку оцінку злочинам радянського режиму, вшановує пам’ять жертв та демонструє солідарність із постраждалими. Це також засудження нинішньої політики РФ в окупованому Криму. 12 листопада 2015 року Верховна Рада України офіційно визнала депортацію геноцидом, а 18 травня встановила Днем пам’яті. Відповідні рішення ухвалили парламенти Латвії, Литви, Канади, Польщі, Естонії та Чехії. Україна продовжує закликати інші країни та міжнародні організації надати належну оцінку подіям 1944 року. Кримські татари заслуговують на визнання їх трагедії.

Після смерті Сталіна кримські татари не отримали дозвіл на повернення до Криму. У 1950–1960 роках виник національний рух за відновлення прав та повернення на батьківщину. У 1987 році сотні представників громади звернулися до влади з вимогами про право повернення. У 1989 році заборону на проживання було скасовано, і розпочався масовий процес повернення. У 1991 році було відновлено інституційне представництво кримськотатарського народу. 26 червня 1991 року відбувся Другий Курултай, на якому було проголошено відновлення прав народу на самоврядування та створено Меджліс. Повернувшись додому, кримськотатарський народ почав відроджувати свою культуру та мову.

Сучасна політика РФ в окупованому Криму є продовженням геноцидної практики. Після окупації у 2014 році російська окупаційна адміністрація розгорнула кампанію тиску, переслідувань і витіснення кримськотатарської громади. Було заборонено діяльність Меджлісу, обмежено проведення мирних зібрань, провідних лідерів змусили залишити півострів. Російські силові структури здійснюють обшуки, арешти та катування. Триває свідома політика культурного витіснення та асиміляції. Закрито незалежні кримськотатарські медіа, скорочено можливості навчання рідною мовою. Тисячі кримських татар знову змушені залишати Крим. Росія активно заселяє півострів власними громадянами, що є порушенням IV Женевської конвенції. Ця політика переслідує мету знищити присутність кримськотатарського народу у Криму. Солідарність з Україною і кримськими татарами зумовлена спільною історією боротьби за свободу.