Щороку, у третю неділю травня, а саме 18 травня, Україна вшановує пам’ять жертв політичних репресій, вшановуючи невинно убієнних у часи радянського терору. Цей день – важлива нагода згадати про трагічні сторінки нашої історії та віддати шану тим, хто постраждав від жорстокого режиму.

Ми згадуємо не просто трагічні події – ми згадуємо знищені життя. Сотні тисяч українців, серед яких вчителі, священники, поети, селяни, науковці та офіцери, стали жертвами репресій. Їх безпідставно арештовували, засуджували на основі сфабрикованих доказів та фізично знищували, намагаючись зламати їхній дух та волю.

За що вони страждали? За мову, за вірність своїм переконанням, за любов до рідної землі та культури. Їхня вина полягала лише в тому, що вони були українцями, що вони любили свою Батьківщину та прагнули її процвітання. Радянська влада вбачала в цьому загрозу своїй імперській політиці, тому й вдавалася до таких варварських методів.

Цей злочин мав на меті стерти ідентичність цілого народу, позбавити нас історичної пам’яті та перетворити на безлику масу. Але пам’ять українського народу виявилася сильнішою за будь-які спроби її знищити. Ми пам’ятаємо своїх героїв, ми шануємо їхню пам’ять і передаємо її наступним поколінням.

Наш обов’язок сьогодні – берегти правду про ті страшні часи. Ми повинні розповідати дітям про пам’ять жертв політичних репресій, щоб вони знали ціну свободи та незалежності. Ми повинні вшановувати тих, хто загинув, щоб їхня жертва не була марною. Ми повинні стояти на сторожі свободи, щоб ніколи більше не допустити повторення подібних трагедій.

Вічна шана всім, кого зламала, але не скорила тоталітарна система. Їхній подвиг житиме вічно в наших серцях, надихаючи нас на боротьбу за краще майбутнє України. Пам’ять жертв політичних репресій – це не просто історія, це наш біль, наша совість і наша відповідальність перед минулим і майбутнім.