18 травня Україна вшановує пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу – однієї з найтрагічніших сторінок нашої історії. Саме 18 травня 1944 року сталінський режим розпочав масову депортацію кримських татар з їхньої історичної батьківщини – Криму. Цей день є символом скорботи та пам’яті про жахливі події, які ніколи не повинні повторитися.

На світанку 18 травня 1944 року по всьому Кримському півострові розпочалася масштабна операція НКВС з геноциду кримськотатарського народу. Озброєні силовики вдиралися до домівок кримських татар і, погрожуючи зброєю, змушували зібратися за лічені хвилини для примусового виселення. Вже о 8-й ранку 18 травня 90 тисяч кримських татар було завантажено у 25 товарних потягів. Жахливі цифри, які свідчать про спланований злочин.

Тривалість вбивчого шляху депортованих до місць спецпоселень у товарних вагонах тривала в середньому 2-3 тижні. Дорогою, у тісних вагонах, без їжі, води та медичної допомоги, від голоду та хвороб загинуло за різними оцінками 7000-7900 кримських татар. Ця трагедія – незагоєна рана в серці кожного кримського татарина та українця.

Після депортації до Криму завозили переселенців з РРФСР, Української РСР, яких цілеспрямовано заселяли в будинки кримських татар. Репресивний радянський режим повністю змінив та спотворив кримську топоніміку, зокрема було замінено на російські назви населених пунктів, вулиць, що мали кримськотатарське походження. Це була спроба знищити будь-яку згадку про корінний народ.

Трагічна історія депортації кримськотатарського народу замовчувалася протягом десятиріч. Заборонялася мова, культура корінного народу України. Кримські татари були не просто позбавлені Батьківщини, але й власного імені, мови, історії, ідентичності. Це був акт геноциду кримськотатарського народу.

Після смерті Сталіна кримським татарам так і не повернули їхні права та не дозволили повернутися на батьківщину. Фактично, заслання тривало. Попри заборону, починаючи з 1967 року, кримські татари робили чисельні спроби оселитися на власній землі, в Криму. Кримськотатарський національний рух за повернення був одним з найефективніших та найяскравіших протестних рухів у СРСР. Але справді масове повернення, репатріація, розпочалися після 1987 року.

Тільки після розпаду СРСР, у незалежній Україні, ми можемо вшанувати памʼять жертв геноциду кримськотатарського народу та говорити правду про злочини проти людяності. Важливо пам’ятати про ці події, щоб не допустити їх повторення.