18 травня – це день скорботи для кримськотатарського народу та день пам’яті в Україні. У цей день, 1944 року, за наказом Сталіна, близько 200 тисяч кримських татар були депортовані з рідної землі. Їх вигнали у товарних вагонах до віддалених регіонів Радянського Союзу, від Північного Передуралля до республік Середньої Азії. Здебільшого це були жінки, діти та люди похилого віку, оскільки чоловіки воювали на фронтах Другої світової війни у лавах Червоної армії.

Кримськотатарський народ був обмовлений та пограбований. Їх по-звірячому вигнали з Батьківщини, знищивши майже половину населення. Цей нелюдський акт депортації призвів до незліченних жертв. Тисячі безневинних людей загинули в ешелонах смерті та місцях спецпоселень, цілі родини були знищені. Кримські татари мали статус «спецпереселенців», їм заборонялося перетинати кордон поселення без письмової згоди спецкомендатури. За офіційними даними, від голоду та хвороб майже половина кримських татар загинула в дорозі або в місцях вигнання.

Радянська влада прагнула знищити культурну ідентичність кримськотатарського народу. Було ліквідовано сотні шкіл, бібліотек, музеїв, знищено унікальні рукописи та книжковий фонд кримськотатарською мовою. Окупанти перейменовували вулиці та міста, стираючи з пам’яті історичні назви, щоб позбавити землю історичної пам’яті.

Незважаючи на це, кримськотатарський народ не зламався. Їх дух не був підкорений, і їхня віра у повернення на Батьківщину не згасла. Протягом 80 років вони боролися за своє право на життя, культуру та землю. І ця боротьба триває й досі. Сьогодні, російські окупанти знову чинять акти геноциду проти українського та кримськотатарського народів. Арешти, утиски, обшуки, залякування, фізичний та психологічний тиск, зникнення людей – це сучасні будні російської окупації Криму.

Сьогодні, 18 травня, ми вшановуємо пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу. Ми згадуємо тих, хто не зламався під гнітом. Пам’ятаємо! Не пробачимо!