19 вересня відзначається 150-річчя від дня народження видатного земляка, знаного продовжувача кобзарських традицій Полтавщини, Федора Даниловича Кушнерика (1875-1941). З нагоди цього знаменного ювілею відомого кобзаря у читальній залі відділу обслуговування дітей Центральної публічної бібліотеки було оформлено мистецьку композицію «Федір Кушнерик – співець народної долі». Він став справжньою гордістю Великої Багачки, її живим символом, чиї пісні, мов ріки, текли крізь роки, об’єднуючи людей. Голос Федора Кушнерика був не просто мелодією, а й потужним символом народної волі, що закликав до свободи та гідності. Його слава сягала далеко за межі Полтавщини.

Життєвий шлях Федора Кушнерика був нелегким, але його пісні щиро любили слухачі. Його часто запрошували на різні заходи, і до нього також збиралося багато шанувальників. Кобза, подарована йому відомим кобзарем Михайлом Кравченком, лунала на весіллях та святах у Кременчуці, Хоролі, Полтаві, Миргороді, Лубнах, Києві, Ромнах, Сумах, Прилуках, Лохвиці та Пирятині. Багато сіл обійшов кобзар зі своїми піснями, проте найчастіше його шлях пролягав до Миргорода та Устивиці. Він майстерно виконував думи «Про трьох богатирів азовських», «Про Кішку Самійла», «Про Олексія Поповича», пісні на вірші Тараса Шевченка і Степана Руданського, а також сам створював глибокі думи. Однією з його улюблених була пісня Остапа Вересая «Пісня про правду». Федір Кушнерик складав думи і пісні, що відображали тяжке життя селян. У радянські часи він створив такі значні твори, як «Зійшло сонце осіннє», «Про трактори», «Сніг розтав, вода стекла» та інші. Його музиці притаманні простота музичної мови та яскравість образів.

У 1939 році Федора Кушнерика було запрошено до столиці на республіканську конференцію кобзарів і лірників, де його прийняли до Спілки письменників України. Кушнерик згадував той період як «найбільше свято в моєму житті», сповнене новими враженнями та визнанням.

У 1940 році Федір Кушнерик брав участь у створенні колективної поеми «Слава Кобзареві», присвяченої 100-річчю першого видання «Кобзаря» Т.Г. Шевченка.

Після відвідин Києва стан здоров’я кобзаря різко погіршився через загострення давніх хвороб та нервове напруження. Його життя, сповнене таланту, було також позначене горем і поневіряннями. Навіть організація поїздки на курорт у Миргород спілкою письменників не принесла значного полегшення. Наприкінці життя Федір Кушнерик висловлював жаль про втрачені можливості та бажання ще пожити й зробити більше добра.

Останні роки Федір Данилович грав на бандурі, яка нині зберігається в музеї Театрального мистецтва в Печерській Лаврі. Під нею розміщено опис: 128. Бандура (1920-1930-і рр.), на якій грав Ф. Кушнерик. Майстер Ф. Убийвовк. 3 баси, 14 приструнків, корпус овальний, кілки дерев’яні. Довж. 95. №2783.

23 липня 1941 року, на початку Другої Світової війни, обірвалося життя одного з найталановитіших співців-кобзарів – Федора Кушнерика. Односельці поховали його на підвищенні, насипавши високу могилу. Федір Кушнерик – це не просто ім’я в історії селища, а його душа, що живе в кожній ноті, кожному слові пісні, в кожному подиху вітру над Пслом. Він – вічний співець Багачки, її гордість, її легенда, назавжди вписана в серце рідної землі.