19 вересня 2025 року Великобагачанщина святкує 150-річчя від дня народження видатного земляка, поета та кобзаря Федора Даниловича Кушнерика (1875-1941). Його ім’я навічно вкарбоване в історію української культури, а пам’ять про нього живе в серцях земляків та нащадків. Щоб увічнити спадщину Федора Кушнерика, Великобагачанській школі мистецтв було присвоєно його ім’я, згідно з розпорядженням Представника Президента України у Полтавській області від 27 травня 1994 року №165. Відтоді цей мистецький заклад гордо носить ім’я славного кобзаря.

Продовжуючи творчий шлях митця, клас бандури Великобагачанської мистецької школи регулярно вражає публіку своїми виступами, досягненнями та талановитими юними виконавцями. Це свідчить про живучість традицій української народної музики, яку плекав і розвивав Федір Кушнерик.

На честь Федора Кушнерика, щорічно, в останню неділю травня, вже понад три десятиліття проходить обласне свято кобзарського мистецтва «Взяв би я бандуру». Ця подія об’єднує талановитих бандуристів з усієї України, сприяючи збереженню та популяризації цього унікального виду мистецтва.

У 2005 році, на знак глибокої поваги до земляка, на фасаді Великобагачанської дитячої музичної школи ім. Ф.Д. Кушнерика було встановлено пам’ятну дошку. А у 2008 році перед мистецьким закладом урочисто відкрито пам’ятник видатному поетові-кобзарю. Ці пам’ятні знаки слугують нагадуванням про вагомий внесок Федора Кушнерика в українську культуру.

З історичних джерел відомо, що за життя кобзар володів трьома інструментами. Першу кобзу йому подарував його наставник – відомий кобзар з Миргородщини Михайло Степанович Кравченко. Вчитель вважав, що продавати кобзу – «не по-кобзарськи». На жаль, цей цінний інструмент був знищений жандармами на ярмарку в Лохвиці, коли вони почули думу «Про правду й неправду», що свідчить про силу та впливовість кобзарського слова.

Другу бандуру, яка збереглася до наших днів завдяки родині Галини та Юрія Страшнюків, за припущеннями краєзнавців, Федір Кушнерик замовив у місцевого столяра Крижановського. Знову вирушивши в дорогу, він продовжував ділитися своєю творчістю, співаючи сумні та жартівливі пісні. Цей безцінний для Великобагачанщини інструмент нині зберігається в музейному куточку кобзарського мистецтва.

Третя бандура, виготовлена майстром Федором Убийвоком, стала окрасою державної колекції українських народних музичних інструментів. З 1976 року вона експонується в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, що знаходиться на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Федір Данилович Кушнерик – це не просто видатний земляк, а справжній символ незламного українського духу, краси народної пісні та національної нескореності. Його життя та багатогранна творчість становлять неоціненну спадщину, яка продовжує надихати наступні покоління. Пам’ять про нього – це не лише шана минулому, а й потужне джерело натхнення для майбутнього. Мелодія бандури, що лунала з-під його рук, не загубилася у часі – вона й досі лине, як дивовижна пісня душі українського народу.