🕯️ 2 вересня — день, коли ми згадуємо тих, кого втратили, але пам’ять про кого живе вічно.

Сьогодні, 2 вересня 2025 року, минає три роки з дня загибелі двох наших земляків — Мізина Вячеслава та Сушка Миколи, які віддали своє життя, захищаючи Україну від російського загарбника. Це день болю, спогадів і глибокої вдячності. Наше село втратило не просто воїнів — ми втратили людей, яких знали, поважали і любили.

🕯️ Мізин Вячеслав
Справжній патріот, батько й чоловік. Вячеслав був одружений, мав сина та доньку. Його серце билося за родину, за рідну землю, за майбутнє своїх дітей. Він не ховався від небезпеки, а добровільно став на захист України, бо вірив у справедливість і свободу. Вячеслава завжди пам’ятатимуть як людину великої гідності, доброти та сили духу. Для своїх рідних він був і залишається незламною опорою — навіть після смерті.

🕯️ Сушко Микола
Молодий, скромний, щирий хлопець. Не мав власної родини, але мав велику любов до Батьківщини. Микола був завжди готовий допомогти, не любив гучних слів, а своїми вчинками доводив свою мужність. Він залишив по собі світлий слід у серцях усіх, хто його знав. У ньому було стільки доброти й щирості, що його втрата — це біль не лише для родичів, а для всієї громади.

Сьогодні мешканці громади відвідали могили Мізина В’ячеслава та Сушка Миколи. Поклали квіти, низько вклонилися їхній пам’яті. Лунала тиша, пронизана сльозами та сумом — мовчазна подяка за все, що вони зробили для нас.

Ми не маємо права забути. Пам’ять про Мізина Вячеслава та Сушка Миколу — це не лише спогад про їхні імена. Це нагадування кожному з нас, якою дорогою ціною дається свобода. Це зобов’язання берегти мир, якого вони так і не встигли дочекатися. Нехай кожен із нас схилить голову в молитві й подяці.

🕯️ Вічна пам’ять і слава Героям! Герої не вмирають — вони живуть у наших серцях, у наших вчинках, у нашій країні.