2 серпня – це Міжнародний день пам’яті жертв геноциду ромів. Ця дата була обрана на згадку про трагічні події, що сталися в ніч з 2 на 3 серпня 1944 року. Саме тоді у нацистському таборі смерті Аушвіц-Біркенау (Освенцим) було брутально знищено так званий «Циганський табір». У результаті жорстокого знищення в газових камерах загинуло приблизно 4300 ромських дітей, жінок та чоловіків. За різними історичними даними, загалом під час Другої світової війни нацисти знищили близько 200 тисяч представників ромського народу. На жаль, геноцид ромського населення залишається однією з найменш вивчених сторінок найстрашнішої війни в історії людства. Перші обговорення геноциду ромів у Німеччині розпочалися лише на початку 1980-х років. У 1996 році, за рішенням лідерів ромських організацій з 10 країн Європи та США, 2 серпня було офіційно встановлено як Міжнародний день пам’яті жертв нацистського геноциду ромів. Протягом Другої світової війни нацисти, керуючись расистською ідеологією, вивезли з окупованих територій та спалили в концтаборах приблизно 500 тисяч ромів. Значну кількість людей було знищено в таборах примусової праці, під час каральних операцій та в місцях їхнього проживання. Сучасні історики оцінюють загальну кількість жертв геноциду ромів у діапазоні від 600 тисяч до 1,5 мільйона осіб. З них приблизно 20 тисяч ромів загинули на території України. Найбільших втрат зазнали громади, що мешкали в Києві, Автономній Республіці Крим та Закарпатській області. Цей геноцид залишив невимовний біль у душах сотень тисяч людей, і його наслідки відчуваються досі. Місцеві мешканці, так само як і євреїв, намагалися рятувати ромів від неминучої загибелі. Вони попереджали ромів про наближення облав, а представники місцевої влади видавали їм фіктивні довідки про етнічне походження, що могло врятувати життя. Україна, з часу здобуття незалежності, впроваджує політику, спрямовану на підтримку етнічного відродження ромів, їхню самоідентифікацію та самоствердження. Ромська етнонаціональна спільнота є невід’ємною частиною багатонаціонального українського народу, а її трагічна історія – важливою складовою нашої спільної національної пам’яті. Пам’ять є нашим захистом. Визнання минулих трагедій – це перший, хоч і складний, крок до подолання дискримінації та расизму, які, на жаль, досі є реальністю. Сьогодні, як і десятиліття тому, перед упередженнями, стигматизацією та культурною ізоляцією часто опиняються саме роми. Нехай 2 серпня стане не просто черговою датою в календарі, а днем глибокої поваги до тих, хто не мав можливості говорити за себе, але заслуговує на вічну пам’ять. Пам’ять – це міст, що з’єднує біль минулого з гідністю сьогодення. І розбудова цього мосту – наша спільна відповідальність.