2 серпня світ вшановує Міжнародний день пам’яті жертв нацистського геноциду ромів, день, що відзначає трагічні події 1944 року, коли в таборі Аушвіц-Біркенау за одну добу загинули майже 4300 ромів. Ця жахлива подія є лише частиною ширшої трагедії: за оцінками, під час Другої світової війни було знищено близько 200 тисяч представників ромського народу. Часто, коли згадують жертви війни, першою думкою стає Голокост євреїв, але історія геноциду ромів, на жаль, залишається однією з найменш вивчених сторінок того часу. Ромський геноцид досі потребує глибокого дослідження та ширшого висвітлення.

Точна кількість ромів, які загинули під час Голокосту, досі невідома. До війни в Європі проживало близько мільйона ромів, але нацистський режим та його поплічники призвели до загибелі приблизно 220 тисяч. Значна частина цих жертв припала на окуповані території Радянського Союзу, де загинуло близько 30 тисяч ромів, з яких приблизно 24 тисячі – в Україні. Про геноцид ромів у Німеччині почали говорити лише на початку 1980-х років, на відміну від визнання геноциду євреїв, яке відбулося одразу після падіння нацизму. Лише у 1996 році, на конференції «Геноцид — Пам’ять — Надія», 2 серпня було офіційно встановлено як Міжнародний день пам’яті жертв нацистського геноциду ромів.

Документальних свідчень про знищення ромів обмаль, і лише нещодавно дослідники почали збирати усні історії від нащадків вцілілих. Ромів вбивали цілеспрямовано та жорстоко. Спеціальні каральні загони, айнзатцгрупи, чисельністю від 1000 до 1200 осіб, мали повноваження особисто ухвалювати рішення про розстріли. Одна з таких груп діяла в північній та центральній Україні, інша – на півдні України, в Бессарабії, Криму та на Кавказі. Перші масові вбивства ромів розпочалися восени 1941 року. У Миколаївській області у вересні 1941 року айнзацгрупа D ліквідувала понад сотню ромів, включаючи жінок і дітей.

Бабин Яр, одне з найвідоміших місць масових розстрілів, залишається одним з найменш досліджених місць щодо знищення ромів, хоча достеменно відомо, що роми були однією з етнічних груп, які там розстрілювали. Місцеві жителі, так само як і євреїв, рятували ромів від розстрілів, попереджаючи про облави та надаючи фіктивні довідки про етнічне походження. Україна, з часів незалежності, впроваджувала політику етнічного відродження ромів, визнаючи їхню спільноту невід’ємною частиною українського народу.

Світ довго не надавав належної уваги геноциду ромів, частково через меншу кількість жертв порівняно з євреями, а також через труднощі, з якими стикалися вцілілі, намагаючись донести світові свою історію та травми. Коли роми зверталися за визнанням, їм відповідали, що вони нібито були злочинцями з «зіпсованою» кров’ю. Лише на початку 1980-х років уряд Німеччини офіційно визнав, що переслідування ромів мало такий самий характер, як і переслідування євреїв, що потребувало десятиліть.

Були випадки, коли люди рятували ромів, переховуючи їх. Роми-ковалі були цінними для місцевого населення, а старости сіл часто попереджали про небезпеку, допомагаючи їм вчасно втекти. Чим кращими були стосунки з ромами до війни, тим вищою була ймовірність їхнього порятунку. На жаль, стереотипи щодо ромів існують і досі. Ромська громада є дуже різноманітною, з різними підгрупами та способами життя. Однак, важливо протистояти цим стереотипам через інформаційну та освітню діяльність. У 1971 році в Лондоні було ухвалено рішення використовувати термін «ромський», оскільки слово «циган» має зневажливе забарвлення. Ромська спільнота має право на самоназву.