Іван Чендей: Життя та творчість видатного закарпатця

20 травня (за метрикою, але 17 травня за даними доньки) 1922 року в мальовничому селищі Дубове, що на Тячівщині, в традиційній селянській родині народився Іван Чендей – знаний прозаїк, талановитий упорядник закарпатських казок, обдарований кіносценарист, співавтор сценарію до культового фільму «Тіні забутих предків». Іван Чендей був одним з найпродуктивніших літераторів Закарпаття, а сукупний наклад його творів сягнув кількох мільйонів примірників.

З самого дитинства Іван Чендей був занурений у чарівний світ закарпатського фольклору – казки, легенди, коломийки. Ці історії він чув від своєї матері, а згодом знаходив у журналі «Наш рідний край». Різдвяні вертепи з їхніми колядками-лицедіями, величні верховинські весілля, емоційні похоронні голосіння, веселі народні весняні забави, таємничі ворожіння та заклинання – все це глибоко захоплювало та вражало молодого Івана.

З 1935 року Іван Чендей навчався в Хустській реальній гімназії, де активно долучився до створення літературного збірника гімназистів. При гімназії активно діяла українська скаутська організація “Пласт ”, а в самому місті – Товариство “Просвіта” та Общество имени О. Духновича.

У березні 1945 року Іван Чендей розпочав свою кар’єру в обласній газеті «Закарпатська правда», якій віддав десять років свого життя. Паралельно він заочно навчався на філологічному факультеті Ужгородського державного університету, який успішно закінчив у 1952 році. Пізніше, у 1960-1962 рр., Іван продовжив навчання на Вищих літературних курсах при Літературному Інституті ім. Горького в Москві.

З цього моменту розпочинається його активна творча діяльність. У 1955 році світ побачила його перша збірка оповідань «Чайки летять на Схід», а далі були численні оповідання, нариси та повісті. У 1965 році був опублікований роман «Птахи полишають гнізда…», а в 1967 році – збірка «Березневий сніг», яка містила відому повість «Іван». У тому ж році він написав повісті «Терен цвіте» та «Коли на ранок благословлялось».

У своїй повісті «Іван» Іван Чендей описує реальну ситуацію, що сталася в його рідному селі, яку він занотував у своєму «Щоденнику» у 1963 році. Місцевий комуніст Іван Фіцай, знайомий Чендею ще зі школи, заборонив людям освячувати паски на Великдень, а сам, добряче випивши, влаштував пікнік на цвинтарі, смажачи солонину на дерев’яних хрестах. Покарання не забарилося: повертаючись додому на велосипеді, партієць невдало впав, сильно травмувавши ногу. Розпочалася гангрена, ногу довелося ампутувати, і невдовзі комуніст помер. На противагу образу комуніста Фіцая, Іван Чендей створив образ сільського священика, який також мав реального прототипа.

Книга була видана у київському видавництві «Молодь», оскільки Іван Чендей мав бездоганну репутацію одного з найперспективніших закарпатських літераторів. Однак, коли «Березневий сніг» потрапив до книгарень, місцеве партійне керівництво зреагувало, звинувачуючи автора в навмисному перекручуванні фактів і паплюженні образу закарпатських комуністів.

Розпочалося масштабне шельмування письменника партійними ідеологами: обговорення (а фактично, нищення) в Дубівській школі та УжДУ, на зборах у дубівському Будинку культури, публікація колективного листа “Життя — у кривому дзеркалі” та коментарів письменників В. Поліщука й М. Рішка “Чому обурилися дубівчани” в “Закарпатській правді”, редакційна стаття там же та виступ партфункціонера М. Климпотюка “Поза правдою історії” у “Молоді України” тощо. Оргвисновки не забарилися – 19 травня 1969 року на закритих партійних зборах Закарпатської організації Спілки письменників України, яку він очолював з 1958 року, було розглянуто питання “Про ідейні позиції автора книги “Березневий сніг”. Від Чендея вимагали каяття та визнання своїх помилок. Коли ж цього не сталося, його зняли з посади відповідального секретаря закарпатського відділення СПУ та виключили з партії, що означало заборону друкуватися. На роботу також не приймали через його ідейну неблагонадійність. Додалася і особиста трагедія – на Різдво 1969 року в автокатастрофі загинув його 21-річний син Мирослав.

Наступні 9 років були сповнені переслідувань і вимушеного мовчання.

Проти Чендея відкривають кримінальні справи за виступи на підтримку Івана Дзюби, йому інкримінували причетність до передачі статті Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» за кордон.

Нарешті, у 1977 році вийшла його книга «Свалявські зустрічі», а в 1979 році були опубліковані «Теплий дощ», «Казка білого інею» та інші твори.

Іван Чендей також активно писав кіносценарії та займався перекладами з угорської мови. Йому належать сценарії до художньо-документальних фільмів “Художники Закарпаття”, “Євгенія Долинюк”, “Верховина – краса моя”, “Чорна Тиса”, “Чому не шуміли смереки ?”

Безсумнівно, одним з найвидатніших досягнень у творчому доробку Івана Чендея є сценарій до геніального фільму «Тіні забутих предків», написаний у співавторстві з Сергієм Параджановим. Під час написання сценарію Параджанов майже місяць жив у сім’ї Чендеїв. У часи опали прізвище Івана Чендея було заборонено згадувати в титрах до цього легендарного кінофільму.

Івану Чендею пощастило дожити до краху комуністичної ідеології. З 1987 року він очолював обласне відділення фонду культури, докладаючи значних зусиль для встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку в Ужгороді. У 1989 році він вступив до новостворених Народного Руху України та Товариства української мови.

За книжку «Калина під снігом» та повість «Іван», які колись зазнавали переслідувань, у 1994 році письменник був удостоєний Шевченківської премії. Він також був нагороджений преміями ім. А. Головка (1988), ім. В. Винниченка (1991) та “Почесною відзнакою Президента України” (1993).

Видатний закарпатський письменник Іван Чендей помер після важкої тривалої хвороби 29 листопада 2005 року та був похований в Ужгороді поруч із сином Мирославом.