Сьогодні, 22 червня, Україна відзначає День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни, день, що навіки закарбований у колективній пам’яті народу. Ця дата є нагадуванням про жахливі події, що розпочалися 22 червня 1941 року, коли нацистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. Цей напад поклав початок німецько-радянській війні, яка стала найкривавішою складовою Другої світової війни для України. У цей День скорботи та пам’яті ми вшановуємо мільйони українців, які загинули у всіх війнах та збройних конфліктах, захищаючи свою Батьківщину та свободу. Вшанування пам’яті жертв війни є нашим священним обов’язком.

Друга світова війна розпочалася значно раніше, 1 вересня 1939 року, з агресії нацистської Німеччини проти Польщі. Україна, її землі та народ, дуже швидко опинилися в епіцентрі світового конфлікту. Вже 17 вересня 1939 року радянські війська увійшли на території Західної України. Однак саме 22 червня 1941 року відкрилася нова, трагічна сторінка, що принесла небачені страждання на українські землі. Попри існуючі угоди, агресор розпочав масштабний наступ, який перетворив Україну на одне з головних полів битви Другої світової війни.

Німецько-радянська війна, яка тривала з 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року, була періодом нечуваних випробувань для України. Бойові дії на українській території були одними з найінтенсивніших та найжорстокіших у ХХ столітті. Наслідки окупації українських земель нацистським режимом були катастрофічними. Величезна кількість мирного населення стала жертвою звірств, включаючи масові розстріли, Голокост та депортації до примусових робіт. Мільйони українців були насильно вивезені до Німеччини, де їхня праця використовувалася для потреб агресора. Це були не лише воєнні втрати, а й жахливі злочини проти людяності, що стали невід’ємною частиною історії України цього періоду.

Під час Другої світової війни, а особливо в період німецько-радянського протистояння, Україна зазнала колосальних людських та матеріальних втрат. За різними оцінками істориків, кількість загиблих українців коливається від 8 до 10 мільйонів людей. Серед них близько 5 мільйонів – це цивільне населення, що стало жертвою окупаційного режиму, голоду, хвороб та прямих убивств. Понад 2,2 мільйона українців було насильно депортовано на каторжні роботи. Близько 10 мільйонів людей залишилися без даху над головою, їхні домівки були зруйновані внаслідок бойових дій та каральних операцій.

Руйнування інфраструктури та міст було всеосяжним. Понад 700 міст та селищ міського типу, а також майже 30 тисяч українських сіл були перетворені на руїни. Це свідчить про масштаб трагедії, яку пережив український народ у роки Другої світової війни. Цей День скорботи є нагодою не лише згадати про загиблих, а й усвідомити ціну миру та важливість протистояння будь-якій агресії. Вшанування пам’яті жертв війни – це наш священний обов’язок перед майбутніми поколіннями, щоб подібні жахіття ніколи не повторилися. Пам’ять про цю трагедію має бути живою, щоб уроки історії були засвоєні, і ми могли будувати світле майбутнє без конфліктів.

Сьогодні, коли Україна знову протистоїть агресії, вшанування пам’яті жертв минулих воєн набуває особливого значення. Ми бачимо, як історія може повторюватися, і як важливо захищати свою незалежність та територіальну цілісність. Цей День скорботи – це також день глибокого осмислення стійкості українського народу, його здатності до опору та незламності. Кожна українська родина має свою історію втрат та випробувань, пов’язаних з війною. Тож 22 червня – це не просто дата, це символ національного болю та незламної волі до життя. Нехай пам’ять про жертв війни буде вічною, а їхня жертовність стане нагадуванням про цінність миру та необхідність його збереження для всіх народів.