22 червня – це не просто дата в календарі, це священний День скорботи та вшанування пам’яті жертв війни в Україні. Саме цього дня 83 роки тому на нашу землю прийшла нищівна хвиля Другої світової війни, яка залишила глибокі шрами на тілі та душі українського народу. Сьогодні ми, як ніколи раніше, відчуваємо вагу цієї пам’яті, адже історія, на жаль, має властивість повторюватися. Ми схиляємо голови у глибокій шані перед мільйонами українців, чиї життя безжально обірвали ті жорстокі події. Цей день є живою ниткою, що пов’язує минуле з сьогоденням, нагадуючи нам про невимовні страждання, непоправні втрати та незламну мужність, проявлену нашим народом у найтяжчі часи. Ми згадуємо кожного, хто поліг на фронтах, захищаючи рідну землю від ворога. Це мільйони солдатів, які віддали своє життя за майбутнє, за мирне небо над головою своїх нащадків. Ми пам’ятаємо тих, хто помер у тилу від голоду, поневірянь, хвороб, спричинених війною, та нелюдських умов окупації. Особливо болючою є пам’ять про тих, кого знищили концтабори, в’язниці та нещадні окупанти, що несли на наші землі лише смерть і руїну. Ці жертви – це не просто цифри, це зруйновані долі, обірвані мрії, спустошені родини. Це наш спільний біль, який об’єднує нас і робить сильнішими. Сьогодні, коли Україна знову змушена відстоювати своє право на життя, свободу та незалежність у жорстокій війні, пам’ять про героїв минулого єднає нас ще міцніше. Вшанування пам’яті жертв Другої світової війни стає ще більш актуальним, адже ми бачимо паралелі з агресією, яку переживаємо нині. Ті, хто стояв на захисті України тоді, не дозволили загаснути вогню української гідності. Їхня самопожертва є невичерпним джерелом сили та натхнення для нас. Ми не маємо права дозволити цьому вогню згаснути й сьогодні. Наш обов’язок – зберегти і примножити цю гідність, передати її наступним поколінням. День скорботи – це не лише сум, а й заклик до дії, до боротьби за правду і справедливість. Це нагадування про те, що мир не є даністю, і його потрібно виборювати щодня. Ми продовжуємо боротьбу за вільну, незалежну та квітучу Україну, пам’ятаючи про уроки історії та цінність кожної людської життя. Кожна жертва минулих і теперішніх воєн є для нас нагадуванням про необхідність цінувати мир та єдність. Схилімо голови у хвилині мовчання, вшановуючи пам’ять усіх, хто постраждав від воєнних лихоліть. Пам’ятаємо. Шануємо. І продовжуємо нашу спільну боротьбу за вільну Україну. Нехай пам’ять про ці трагічні події стане запорукою нашого незламного духу та рішучості у відстоюванні суверенітету нашої країни.