22 червня — це не просто дата в календарі, а глибокий
День Скорботи і пам’яті, коли Україна згадує мільйони своїх синів і дочок, життя яких були обірвані жорстокістю глобального конфлікту минулого століття. Ця трагічна подія увірвалася в кожну українську оселю, завдавши нестерпного болю та страждань, залишивши кривавий слід у серцях і долях мільйонів. Україна, що завжди була землею миру та працьовитих людей, опинилася в епіцентрі світової катастрофи, відстоюючи свою незалежність та право на існування. Величезні жертви війни в Україні стали символом незламності духу та жертовності цілої нації.
Початок тієї великої війни, що накрила Європу у 1941 році, став одним з найжахливіших періодів у національній історії. Нацистські бомби впали на мирні українські міста 22 червня, розбудивши країну від мирного сну. Цей день ознаменував початком великої трагедії та епопеї опору, що продемонструвала світові силу духу нашого народу. Наша земля була свідком нещадних боїв, окупації, голоду та численних людських втрат. Мільйони українців пішли на фронт, працювали в тилу, боролися в партизанських загонах, вносячи свій внесок у перемогу над агресором. Їхній великий подвиг героїв назавжди закарбований у наших серцях.
Сьогодні ми, на жаль, змушені спостерігати моторошну циклічність історії. 24 лютого 2022 року, так само о 4-й годині ранку, Україна знову прокинулася під вибухи, коли російські ракети порушили тишу над усією територією країни. Ця подія стала продовженням тієї боротьби, що триває століттями, але набула нового, ще більш жорстокого виміру. 22 червня Україна з особливим відчуттям усвідомлює, що боротьба за свободу та незалежність ніколи не припиняється. Це не лише захист суверенітету держави, а й відстоювання фундаментальних цінностей, що формували європейську цивілізацію: права на життя, свободу, власну ідентичність та вибір. Це битва за майбутнє, де сила права повинна рішуче перемогти право сили.
Пам’ять про війну та її жертв є невід’ємною частиною нашого генетичного коду, постійним стимулом для невтомної боротьби за існування. Жертва наших предків – це наш священний обов’язок не здаватися перед обличчям будь-яких випробувань. Україна вже довела всьому світові свою здатність протистояти наймасштабнішій агресії, і ми продовжуватимемо це робити. Ми пам’ятаємо всіх, хто віддав своє життя за вільну Україну, чи то в роки минулих конфліктів, чи в часи сучасної боротьби. Їхня самопожертва є невичерпним джерелом нашої стійкості та рішучості.
Цього solemn Дня Скорботи і пам’яті, ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав найцінніше – своє життя – за нашу землю, за наше майбутнє, за те, щоб наш народ жив у мирі та добробуті. Їхній подвиг назавжди залишиться в наших серцях. Вічна пам’ять усім, хто загинув за Україну, і честь та слава живим героям, які продовжують їхню справу. Цей день є нагадуванням про важливість єдності та незламності у відстоюванні національних інтересів та збереженні суверенітету нашої держави. Пам’ятаємо кожного, хто став жертвою війни в Україні, і продовжуємо нашу боротьбу з гідністю.