22 червня 1941 року Україна опинилася на передовій однієї з найжахливіших сторінок історії – початку німецько-радянської війни. Ця дата ознаменувала не лише вторгнення нацистських військ, а й початок подвійної трагедії для українського народу. Поки збройні сили нацистського режиму бомбардували міста та села, більшовицький режим, панічно відступаючи, розпочав масштабні та нелюдські масові страти в’язнів у тюрмах. Ці злочини, скоєні НКВД, стали однією з найболючіших ран у колективній пам’яті українців. Червень 1941 року став місяцем нещадних репресій, які були спрямовані на знищення всіх, кого радянська влада вважала “ворогами народу” або потенційно нелояльними. З наближенням фронту, сталінське керівництво віддало наказ про негайну ліквідацію тисяч політичних в’язнів, націоналістів, інтелігенції та простих громадян, які утримувались у тюрмах Західної України та інших регіонів. Ці масові страти були актом відчаю та жорстокості, покликаним не допустити звільнення цих людей наступаючими німецькими військами. Жорстокість, з якою проводилися ці акції, вражає досі. У багатьох містах, таких як Львів, Луцьк, Рівне, Дубно, Тернопіль, Дрогобич та інші, в’язниці перетворилися на місця масових розстрілів. Людей катували, а потім безжально вбивали, часто прямо у тюремних камерах або на подвір’ях. Деякі тіла були скинуті у ями, інші поспіхом закопані, залишаючи після себе криваві свідчення більшовицького терору. Документи та свідчення очевидців, що збереглися, допомагають відновити картину цих злочинів, де масові страти НКВД стали повсякденною реальністю для сотень тисяч українців. Під час відступу радянських військ, які не могли протистояти швидкому просуванню Вермахту, НКВД намагалося приховати сліди своєї злочинної діяльності. Однак масштаби трагедії були настільки величезними, що приховати їх повністю виявилося неможливим. Після відходу радянських військ, місцеве населення та німецькі солдати знаходили братські могили та заповнені тілами камери, що свідчило про нелюдський характер більшовицького режиму. Ця частина історії є важливою для розуміння глибини страждань, пережитих Україною в роки Другої світової війни. Пам’ять про червень 1941 року та масові страти НКВД є невід’ємною частиною національної свідомості. Це нагадування про те, до яких наслідків призводить тоталітарна ідеологія та зневага до людського життя. Історики продовжують досліджувати ці події, виявляючи нові факти та імена жертв. Розуміння цих історичних уроків є ключовим для побудови демократичного та вільного суспільства, де подібні злочини ніколи не повторяться. Кожен рік, згадуючи ці події, українці вшановують пам’ять невинних жертв, які загинули від рук більшовицького режиму, опинившись між двома тоталітарними системами. Це був період, коли Україна переживала подвійний удар: військова агресія та внутрішній терор, що призвів до незліченних жертв та страждань, поглиблюючи трагедію Другої світової війни. Завдяки розсекреченим архівам та дослідженням стає можливим повніше відтворити хроніку тих жахливих подій, коли радянська влада, відступаючи, чинила нелюдські злочини, включаючи масові страти НКВД, на території суверенної України.