3 серпня щорічно, починаючи з 2004 року, в Україні вшановують один з трьох ключових державних символів – синьо-жовтий стяг. Це не просто національний символ, це символ нашої української ідентичності, символ боротьби за волю та незламності духу.

Синьо-жовте поєднання кольорів, що символізує мирне небо та родючі поля, утвердилося як українські національні барви ще за часів європейської «Весни народів» у 19 столітті. Однак, ця символіка глибоко вкорінена в нашій історії, сягаючи часів Київської Русі. Козацтво активно використовувало синій фон, доповнюючи його жовтими хрестами, небесними світилами та зброєю на своїх полкових і сотенних знаменах, підкреслюючи свою боротьбу за свободу.

Під час революційних подій 1848 року, відомих як «Весна народів», синьо-жовтий стяг набув особливого значення як прапор українського народу. Саме тоді, у червні 1848 року, це знамено вперше було піднято над ратушею у Львові, як символ прагнення до самовизначення.

На Наддніпрянщині, що перебувала під владою Російської імперії, синьо-жовтий прапор як символ української національної боротьби почав поширюватися після революційних подій 1905–1907 років. Вже за десятиліття, у 1917 році, він став офіційним стягом української державності. Під цими гордими кольорами відбувалися масові маніфестації, а українські воїни сотню років тому йшли в бій. У квітні 1918-го синьо-жовті прапори гордо майоріли над кораблями Чорноморського флоту в Севастополі, символізуючи прагнення до незалежності.

Після втрати незалежності український прапор залишався потужним символом національної боротьби та незламної надії на відновлення державності. Навіть в умовах радянської України сміливці намагалися підняти національний прапор. 1 травня 1966 року над Київським інститутом народного господарства височів синьо-жовтий стяг, що символізувало прагнення до свободи. Георгій Москаленко та Віктор Кукса, які здійснили цей акт, пізніше зазнали переслідувань, але їхній вчинок став символом незламності. 22 січня 1973-го у Чорткові Володимир Мармус із товаришами вивісили чотири національні прапори. 26 квітня 1989-го у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобиля, а 22 травня того ж року – Шевченківське свято в Києві. 23 березня 1990 року прапор з’явився над Тернопільською міськрадою, 3 квітня – над Львівською ратушею, а 24 липня – урочисто піднятий над Київською міською радою.

4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України, а 28 січня 1992-го він був офіційно затверджений як Державний Прапор України.

Відтоді український прапор подолав найвищі вершини, зокрема Еверест, майорів на станції «Академік Вернадський» в Антарктиці, літав у космос з Леонідом Каденюком. Він супроводжував українських миротворців у Конго, піднімався на п’єдестал разом з олімпійськими чемпіонами. Прапор став символом Революції Гідності, майорів на куртках та рюкзаках протестувальників. Навіть під час російської агресії, на тральщику «Черкаси» в Криму, він незламно йшов назустріч ворожим силам. Сьогодні прапор з нашими військовими на шевронах, у рюкзаках та на позиціях, як символ їхньої боротьби та єднання. Він майорить над вільними містами України, а українці на окупованих територіях з нетерпінням чекають, коли він знову замайорить над їхніми домівками, символізуючи перемогу та повернення миру.

« повернутися