24 серпня наша держава, українська діаспора у більшості світових країн відзначають День Незалежності України.

У сучасну добу ми усією душею відчуваємо гордість за нашу країну, ще більше усвідомлюємо важливість її досягнень і символів, серцем вболіваємо за майбутнє держави. І не стримуємо гірких сліз, коли хоронимо своїх синів, дочок, батьків… Кожний полеглий – це відкрита рана, що кровить на зраненому тілі України.

О 09.00 ми, не втомлюючись, виходимо до Алеї слави на Загальнонаціональну хвилину мовчання – вшанувати пам’ять загиблих унаслідок збройної агресії російської федерації. Вшанувати наших полеглих земляків.

24 серпня, у День Незалежності, ми обов’язково на цьому місці – нехай наші голуби з небес бачать, що ми пам’ятаємо, і їх жертовність немарна.

Метроном визначає темп, відраховує секунди, звучить Гімн України; зупиняються перехожі і авто; здійснюємо спільну молитву разом із отцем Нестором, покладаємо квіти до пам’ятних знаків героїв – це найменше, що ми сьогодні можемо зробити. Спочивайте, ангели, у мирі і спокої! Ми продовжуємо вашу боротьбу!

Знову поруч з нами Марія Василівна, маленька дівчинка-патріотка, з великим серцем. Вона своїм співом донатить на ЗСУ і культивує з дитинства паростки справжньої любові до України.

Наша Незалежність виборена дідами і прадідами, борцями сучасності, і це досягнення демократичної держави ми маємо зберегти.

Слава незалежній Україні!
Героям слава!