Одноденна поїздка президента США Дональда Трампа на Близький Схід відбулася на тлі досягнення угоди щодо Гази: набуття чинності угоди, що є одним із найкритичніших моментів після двох років руйнівної війни. Президент Трамп, змальовуючи події, як завжди, яскравими фарбами, описав це як найбільший поворотний момент за три тисячоліття. Під час зворотного рейсу рано вранці у вівторок він зазначив, що це був «історичний день, м’яко кажучи». Раніше він припускав, що під його керівництвом було досягнуто «вічного миру» в регіоні, який давно охоплений насильством. Як частина прес-пулу Білого дому, ми подорожували на борту Air Force One – саме так я опинився в епіцентрі цієї дипломатичної бурі США. Прямуючи до Тель-Авіва, президентський літак здійснив маневр, щоб пролетіти над пляжем. Він опустив крило, щоб ми могли побачити величезний напис на піску: «Дякуємо» Трампу, з ізраїльським прапором та зображенням профілю президента США.

Цей маневр створив атмосферу для візиту, який радше нагадував парад перемоги, аніж детальне планування «другої фази» переговорів та забезпечення довгострокового майбутнього Гази. Досягнута минулого тижня угода в Досі стала результатом інтенсивного тиску з боку Трампа. Вона позначила один із найзначніших моментів для мільйонів людей за останні два роки: припинено масштабні бойові дії в Газі, звільнено останніх заручників, утримуваних ХАМАС, в обмін на палестинських в’язнів, утримуваних Ізраїлем, та палестинці в Газі повертаються до руїн своїх домівок на півночі на тлі часткового відведення ізраїльських військ. Однак я вважаю, що подорож Трампа була радше проміжною зупинкою, а не кінцевою метою — крихким перемир’ям у столітньому конфлікті, який, здається, не має реальних ознак вирішення.

Найбільш нагальним питанням, що висіло над поїздкою, було те, чи зможе угода Трампа витримати, і чи зможуть більш інтенсивні, можливо, складніші переговори спиратися на неї. Під час польоту Трамп повернувся, щоб поговорити з нами. Стоячи в дверях, коли ми зібралися навколо, він явно хотів підсилити відчуття досягнення, часто посилаючись на власну роль у переговорах щодо угоди. «Кожна країна танцює на вулицях», — повторював він. Я натиснув на нього, запитуючи, чи залишиться перемир’я чинним. Він був впевнений, що так, зазначивши, що є «багато причин, чому воно триватиме». Але він оминув справді великі питання про те, що буде далі, особливо як забезпечити та керувати Газою. Я запитав його про запропоновану багатонаціональну силу або Міжнародні сили зі стабілізації (ISF), викладені в його 20-пунктному плані, але існування яких ще не узгоджено сторонами. «Це буде велика, сильна сила», — сказав Трамп, додавши, що її «майже не доведеться використовувати», тому що «люди поводитимуться добре, кожен знатиме своє місце».

На злітній смузі в Тель-Авіві прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу зустрів Трампа з червоною доріжкою та військовим оркестром. Потім ми швидко поїхали в кортежі до Єрусалиму по шосе №1, яке було повністю перекрито для президентського конвою. Того ж дня тисячі людей спостерігали на великому екрані на площі в Тель-Авіві, відомій як Площа Заручників. Вони плакали від радості та полегшення, коли ХАМАС звільнив заручників у Газі. Прибуття Трампа стало другою половиною цього моменту — фотографії розлетілися світом, як тільки президент США ступив на ізраїльську землю. У залі ізраїльського парламенту, Кнесету, настрій був значно більш галасливим, ніж на вулицях. На червоних бейсболках, розданих персоналом і одягнених деякими глядачами, було написано: «Президент миру». Глядачі кричали з галереї за мною: «Дякуємо, Трампе». Законодавці стукали кулаками по столах. Трамп проголосив «історичний світанок нового Близького Сходу». Він також хотів, щоб не залишалося жодних сумнівів, що війна закінчена, і, здавалося, очікував, що так воно і буде: Ізраїль, за його словами, за допомогою Америки, виграв усе, що міг «силою зброї». Його промова переходила в розлогі напади на його політичних опонентів у США. Він хвалив великого донора своєї виборчої кампанії, присутнього в залі. І він навіть звернувся до президента Ізраїлю Іцхака Герцога, який сидів поруч, з проханням помилувати Нетаньягу, якого судять за корупцію — звинувачення, які ізраїльський прем’єр-міністр заперечує. «Сигари та шампанське, кого, біса, це хвилює?» — вигукнув Трамп, посилаючись на звинувачення в тому, що Нетаньягу отримував дорогі подарунки.

Прес-офіцери Білого дому, які супроводжували прес-пул — «англерів» — повернули нас до медіа-фургонів, і кортеж попрямував назад до аеропорту Бен-Гуріон після менш ніж семи годин перебування в Ізраїлі. Ми здійснили короткий переліт до Шарм-ель-Шейха в Єгипті; місця переговорів між Ізраїлем та ХАМАС, які призвели до минулотижневого прориву. Під час зниження нас супроводжували єгипетські F16 — вищий пілотаж для президента, який любить демонстрації військової могутності. Трамп хотів відсвяткувати кожну хвилину цього дня. Але небезпеки в цьому регіоні численні, і ризик був очевидним: він оголосив остаточну угоду, перш ніж насправді її закріпити. Це відобразилося у величезному написі, написаному великими літерами, над президентським подіумом у Шарм-ель-Шейху: «МИР НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ». Там я спостерігав надзвичайне видовище: світові лідери заходили до зали, щоб стати за спиною Трампа, коли він виголошував свою промову, вітаючи мир. Вони вишикувалися перед своїми національними прапорами і слухали, як він перераховував їхні країни одну за одною. Трампа на сцену представив господар, президент Єгипту Абдель Фаттах ас-Сісі, який заявив, що метою залишається дводержавне рішення між ізраїльтянами та палестинцями. Трамп суттєво змінив свою позицію з початку цього року. Він ставав все більш роздратованим ізраїльським керівництвом і зближувався зі своїми друзями на Близькому Сході. Це відбулося на тлі дипломатичних кроків європейців з ізоляції Ізраїлю через його ескалаційну кампанію в Газі та залучення саудівського керівництва до їхнього бачення. Потім Трамп змінив курс, приваблений своїми союзниками з Перської затоки — чиє багатство та «владу» він часто згадував під час поїздки. Трамп головував на церемонії підписання в Шарм-ель-Шейху, заявивши, що для досягнення цього знадобилося «3000 років». Але попереду ще багато років — і для цього знадобиться більше, ніж одна людина.