26 червня світова спільнота щорічно відзначає Міжнародний день на підтримку жертв катувань. Ця важлива дата була запроваджена Генеральною Асамблеєю ООН у 1997 році як заклик до солідарності з тими, хто пережив невимовні страждання від жорстокого поводження, та для привернення уваги до принципів Конвенції ООН проти катувань. Вона нагадує про непохитне зобов’язання держав запобігати подібним звірствам і забезпечувати справедливість для постраждалих по всьому світу. Це день, коли світ об’єднується, щоб засудити будь-які форми жорстокості та підкреслити важливість дотримання прав людини.Для України цей день набуває особливого, глибоко трагічного значення. Від початку російської агресії у 2014 році, а особливо після повномасштабного вторгнення, застосування тортур з боку окупантів набуло системного та широкомасштабного характеру. Ця жахлива реальність торкнулася тисяч українських військовополонених і цивільних бранців, перетворивши їхнє життя на безперервне пекло. Свідчення, що надходять з деокупованих територій, малюють похмуру картину систематичних зловживань, спрямованих на зламання людського духу та отримання інформації через неймовірні фізичні та психологічні страждання. Ці злочини є грубим порушенням усіх міжнародних норм та законів війни.Масштаби цих звірств стають очевидними в міру звільнення українських земель. Було виявлено понад 160 створених росіянами катівень і місць несвободи на деокупованих територіях України. Однак справжня кількість таких незаконних об’єктів у нині окупованих районах залишається невідомою, що свідчить про ще більш розгалужену мережу терору. Сумнозвісні “Ізоляція” в Донецьку та СІЗО №2 у Таганрозі вже давно стали символами системних тортур, кричущих порушень прав людини та повного ігнорування міжнародного гуманітарного права з боку держави-агресора. Ці об’єкти слугують жахливим нагадуванням про звірства, скоєні проти невинних цивільних та військовослужбовців, залишаючи глибокі рубці на тілі української нації.Міжнародне право чітко визначає, що є катуванням: будь-яке діяння, яким особі навмисно завдається сильний біль або страждання, фізичне чи психічне, з метою отримання від неї чи від третьої особи інформації чи зізнання, покарання за діяння, яке вчинила вона чи третя особа, чи у вчиненні якого вона підозрюється, або залякування чи примушування її чи третьої особи, або з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання завдаються державною посадовою особою чи іншою особою, яка виступає як офіційна, чи з її підбурювання, чи з її відома, чи мовчазної згоди. Документовані випадки в Україні беззаперечно підпадають під це визначення, вимагаючи рішучого міжнародного засудження та притягнення до відповідальності.Українські правоохоронні органи та міжнародні організації невпинно працюють над документуванням цих злочинів, ідентифікацією винних та забезпеченням справедливого покарання. Здійснюються зусилля для збору доказів, отримання свідчень від тих, хто вижив, та формування всебічних справ, які зможуть витримати ретельну перевірку в міжнародних судах. Шлях до притягнення до відповідальності є довгим і складним, але він абсолютно необхідний для запобігання майбутнім злочинам та для зцілення ран, завданих жертвам і всьому українському суспільству. Міжнародна спільнота відіграє життєво важливу роль у підтримці цих зусиль, наданні гуманітарної допомоги постраждалим та постійному тиску на державу-агресора з метою припинення цих нелюдських практик і дотримання міжнародного права. Захист прав людини та припинення тортур у всьому світі залишається нашою спільною відповідальністю.