28 вересня відзначається Всесвітній день боротьби проти сказу. Цей день має на меті підвищити обізнаність про небезпеку сказу для людей і тварин, а також наголосити на важливості профілактики та можливого викорінення цього захворювання шляхом боротьби з вірусом серед тварин.

Сказ — це небезпечне гостре інфекційне захворювання, яке вражає як тварин, так і людей. Його спричиняє вірус сказу (Rabies virus), що належить до роду Lyssavirus. Хвороба характеризується розвитком запалення головного мозку, що призводить до ураження центральної нервової системи. Без своєчасної кваліфікованої медичної допомоги наслідки сказу є летальними.

Причини сказу та шляхи передачі інфекції

Зараження людини сказом може статися від інфікованої тварини через:
• укус;
• подряпину або будь-які мікроушкодження шкіри;
• потрапляння зараженої слини на слизові оболонки.

Найчастіше від свійських тварин людей інфікують собаки та коти. Серед диких тварин джерелом небезпеки є лисиці, вовки, білки, їжаки, кажани, щури та миші.

Особливу небезпеку становлять безпритульні тварини, зокрема собаки, для яких укус може бути інстинктивною реакцією на загрозу або способом здобуття їжі. Важливо пам’ятати, що тварина може не мати видимих ознак сказу, проте вірус може перебувати в прихованій формі до двох тижнів. Зараження можливе навіть без укусу, через ослизнення слизових оболонок. Інкубаційний період сказу у людини може тривати до року.

Також існує можливість аерогенно-контактного зараження, наприклад, у лабораторних умовах або під час відвідування печер, де мешкають кажани. У таких випадках вірус може потрапити в організм через дрібні пошкодження кон’юнктиви або слизових оболонок ротоглотки.

Симптоми сказу

Інкубаційний період сказу у людини зазвичай триває від одного до трьох місяців, але може варіюватися від тижня до року. Тривалість залежить від таких факторів:
• місця, кількості та глибини укусів (найбільш небезпечними є укуси в ділянку голови та обличчя);
• концентрації вірусу, що потрапив у рану;
• віку постраждалого (діти більш вразливі).

Початкові симптоми включають підвищення температури, біль, а також незвичні відчуття поколювання, пощипування або печіння в місці ушкодження. Після появи цих симптомів захворювання практично завжди призводить до летального наслідку. Вірус поширюється центральною нервовою системою, спричиняючи смертельне запалення головного та спинного мозку.

Розрізняють дві форми сказу: активну та паралітичну.
При активній формі у людини спостерігаються гіперактивність, гідрофобія (боязнь води) та інколи аерофобія (боязнь протягів). Смерть настає за кілька днів через зупинку серцево-дихальної діяльності.
Паралітична форма, що становить близько 30% випадків, має більш легкий перебіг. Характеризується поступовим паралічем м’язів, починаючи з місця укусу. Поступово розвивається кома, що призводить до смерті.

Перша медична допомога після укусу

– Негайно ретельно промийте рану протягом щонайменше 15 хвилин проточною водою з милом або іншими мийними засобами. Це найефективніший спосіб першої допомоги.
– За можливості, обробіть рану дезінфектантом (70% спирт, 5% розчин йоду) для нейтралізації вірусу.
– Не накладайте пов’язки на рану та не зашивайте її, щоб дозволити вірусу вийти з кров’ю.
– Оцініть статус вакцинації постраждалої людини та за необхідності введіть правцевий анатоксин.
– Можна застосувати знеболювальне.
– Терміново зверніться до травмпункту для подальшого лікування.

Обов’язковому щепленню підлягають особи:
• які зазнали укусів скажених або підозрілих на сказ тварин (навіть через одяг, за найменших ушкоджень шкіри);
• покусані будь-якими дикими тваринами, навіть без підозри на сказ;
• подряпані підозрілими на сказ тваринами, або якщо слина таких тварин потрапила на подряпини чи слизові оболонки;
• які мали будь-які мікроушкодження шкіри під час роботи з хворими на сказ тваринами, патологічним матеріалом або транспортування трупів тварин.

Лікування сказу

У разі підозри на інфікування сказом необхідна негайна госпіталізація та введення антирабічної вакцини. Курс вакцинації складається з п’яти щеплень: у день звернення (0-й день), а потім на 3-й, 7-й, 14-й і 28-й дні. Антирабічна вакцина запобігає розвитку хвороби у 96–99% випадків, якщо курс розпочато не пізніше 14 днів з моменту контакту. Імунітет розвивається приблизно через два тижні після завершення вакцинації і триває близько року.

У разі небезпечних укусів (обличчя, голова, шия, кінцівки), множинних ушкоджень, ослизнення слизових оболонок, укусів хижими тваринами, кажанами чи гризунами, коли існує ризик короткого інкубаційного періоду, крім вакцини, може застосовуватися людський антирабічний імуноглобулін. Інкубаційний період може скоротитися до 7 днів, що менше часу для формування поствакцинального імунітету. Антирабічний імуноглобулін не застосовують, якщо з моменту контакту минуло понад три доби.

Розглядається також ефективність «протоколу Мілуокі», що передбачає введення пацієнта в штучну кому та застосування противірусних препаратів.