28 жовтня — День вигнання нацистських окупантів з України

Цього дня ми вшановуємо пам’ять усіх, хто віддав своє життя за визволення української землі від нацистських загарбників.

28 жовтня 1944 року останній німецький солдат під натиском Радянської армії залишив найзахідніший регіон України — Закарпаття. Українську землю визволяли воїни різних національностей, які представляли практично всі республіки колишньої радянської імперії.
Але особливу, безмірну ціну заплатила Україна — понад мільйон синів і доньок полягли, виборюючи свободу своєї Батьківщини.

Схиляємо голови перед пам’яттю полеглих.
Віддаємо шану усім, хто пройшов крізь війну, хто відбудовував спалені міста і села.

Сьогодні, коли українські воїни знову боронять нашу землю від окупантів, ми ще гостріше усвідомлюємо:
Пам’ять — це наша зброя. Єдність — наша сила. Свобода — наша мета.
Вічна слава визволителям України! Вічна пам’ять усім, хто загинув за її незалежність!

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті https://old.uinp.gov.ua/news/shchodo-28-zhovtnya-i-zvilnennya-teritorii-ukraini-vid-natsistiv

У вигнанні окупантів брала участь уся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 млн солдатів-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією та українські бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.

Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організували сталінський режим і радянські війська з вини його командування:

— на найнебезпечніших ділянках фронту масово використовували «чорносвитників» — поспіхом мобілізованих радянським командуванням (польовими військкоматами) місцевих жителів, яких кидали у бій непідготовленими, необмундированими, а часом і неозброєними, що можна розглядати як свідому спробу знищення українського населення;

— українські армійські частини Радянської армії у 1943—1944 роках використовували в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у Червоній армії та УПА;

— в очищеному від німців Криму у 1944 році радянська влада здійснила низку депортацій, зокрема повністю виселила до Середньої Азії кримських татар (180 тисяч). Також депортували місцевих греків, болгар, вірмен;
— різних правових обмежень і переслідувань зазнали особи, які перебували на окупованій території, остарбайтери, полонені червоноармійці;

— українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни, масові репресії тривали до самої смерті Сталіна. На Західній Україні під час придушення національного руху за різними даними було вбито 150 тисяч, заарештовано 130 тисяч та депортовано понад 200 тисяч осіб;

— внаслідок організованого масового голоду у 1946 — 1947 роках в Україні загинуло до 1 мільйона осіб, а близько мільйона політичних ув’язнених потерпали від страждань у ГУЛАГу. Останній політв’язень комуністичного режиму Богдан Климчак повернувся з таборів 11 листопада 1990 року.

Вигнання нацистських поневолювачів не принесло Україні спокою і свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору, масовими депортаціями, переслідуванням інакодумців.
Український визвольний рух, не вважаючи вигнання німецьких окупантів визволенням, продовжував боротьбу за незалежність України, яка тривала ще майже десятиліття.

Справжні волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року зі здобуттям державної незалежності.

Друге та наступні фото надані Державним архівом Полтавської області