Цей день — не просто дата в календарі. Це день, коли серце кожного українця стискається від болю, але водночас наповнюється гордістю.

Сьогодні ми вшановуємо не лише полеглих на полі бою. Ми вшановуємо тих, хто не зламався в полоні. Хто витримав тортури. Хто залишився Людиною навіть у найтемніші миті.
Тих, кого забрали без суду і слідства.
Тих, кого ворог намагався знищити не лише фізично, а й морально.
Тих, чиї історії ми дізнаємось із розповідей свідків, з ідентифікованих тіл, з документів, що свідчать про жахливі воєнні злочини.

Війна — це не лише про битви. Це і про полон, і про катівні, і про тишу, в якій чекають рідні. Це про тих, хто загинув у неволі, тримаючи в серці Україну до останнього подиху.
Це про нескорених. Про Героїв, які навіть у кайданах залишились вільними.

Ми маємо говорити про це вголос. Щоб пам’ятати. Щоб світ знав правду. Щоб ніколи більше.
Ми маємо бути вдячними не лише за життя, яке маємо, а й за силу, яку черпаємо з їхньої незламності.
Бо кожен такий герой — це наш моральний дороговказ. Це нагадування, якою є ціна свободи. І якою є справжня відвага.

Сьогодні ми згадуємо і молимось. Схиляємо голови. Але також — обіцяємо:
Пам’ятати. Шанувати. Добиватися правди.

Нехай їхні імена житимуть у вільній, сильній Україні.
Нехай пам’ять про кожного і кожну буде вічною.

Вічна пам’ять загиблим. Вічна слава нескореним.
Слава Україні.

« повернутися