28 липня – день глибокої скорботи та національного болю, коли Україна вшановує пам’ять героїв, загиблих у російському полоні. Це трагічна дата, яка нагадує про тих, кого ворог позбавив свободи, гідності та життя, катуючи, страчуючи чи прирікаючи на смерть у неволі. Ці українці виявили незламність духу, витримавши найтяжчі випробування, але ворог, боячись їхньої сили, жорстоко розправлявся з ними навіть у камерах, намагаючись навічно заглушити їхні голоси. Та їхні голоси лунають у нашій пам’яті, адже ми пам’ятаємо кожного і називаємо речі своїми іменами.

Серед них – відважні захисники Маріуполя та бійці «Азовсталі», які пройшли через справжнє пекло, але зберегли свою гідність. Особливий біль стискає серце, коли згадуємо оборонців Оленівки. Їхня загибель не була наслідком бойових дій, а стало результатом цинічної, спланованої страти за ґратами, всупереч обіцянкам про обмін та Женевським конвенціям. Цей акт насильства, скоєний щодо беззахисних, залишив глибокий шрам на тілі нації, не загоюючи рану, що кровоточить досі.

Наш обов’язок – не мовчати. Кожне ім’я, кожна розказана історія – це не просто біль, це джерело сили, що надихає на боротьбу. Ми несемо правду світові, доносимо реальність того, що відбувається, та боремося за звільнення всіх українців, які досі перебувають у ворожому полоні. Ми не забуваємо про тих, хто постраждав, і не пробачаємо злочинів, скоєних проти нашого народу.

Ми пам’ятаємо.