Сьогодні, 28 липня, Україна вшановує пам’ять своїх захисників, які загинули, перебуваючи у ворожому полоні. Це день скорботи за тими, кого жорстоко катували, морили голодом, знищували морально та фізично. Ми згадуємо тих, хто опинився в полоні й не вийшов звідти живим.

Ця дата — не просто чергова в календарі, а символ нашої спільної пам’яті. Пам’яті про оборонців України, які потрапили в полон до агресора, але не зрадили присязі. Це також спомин про цивільних українців, яких викрадали та знищували лише за їхню любов до України, за українську мову, за вишиванку. Їхня стійкість перед обличчям жорстокості є свідченням незламності духу.

Цей день нагадує нам про трагічні сторінки історії, як-от Іловайськ, Дебальцеве, Оленівка, Маріуполь, Буча, Ізюм. Це місця, де українські герої та мирні громадяни пережили справжнє пекло. Ми зобов’язані пам’ятати про ці події, не мовчати та не дозволяти забуттю поглинути ці трагічні спогади.

Кожен закатований, кожен страчений — це нагадування про відповідальність людства. Це неспростовний доказ того, чому Україна продовжує свою боротьбу не лише за територіальну цілісність, але й за саму ідею людяності у світі, що часто здається байдужим до страждань.

Сьогодні – день глибокої скорботи, але водночас і день незламної гідності. Навіть у найтемніші часи український народ демонструє свою нескореність. Ця стійкість є джерелом натхнення для майбутніх поколінь.

Вічна пам’ять полеглим у полоні героям. Честь тим, хто вистояв і вижив, несучи на собі тягар спогадів. І наш обов’язок — боротися за звільнення всіх, хто ще перебуває в неволі.

« повернутися