Дата: 26.06.2025 10:13

Кількість переглядів: 19

Вступ: Значення Конституції України

28 червня цього року Україна відзначатиме важливу дату – 29-ту річницю прийняття Конституції України. Цей головний нормативно-правовий акт є фундаментом нашої держави, який не лише закріплює основи суспільного ладу, державний устрій та систему діяльності органів влади, але й гарантує права та обов’язки кожного громадянина. Прийняття Основного Закону 28 червня 1996 року Верховною Радою України стало знаковою подією, що мала величезне політичне та правове значення для розвитку української політичної нації та формування громадянського суспільства. Венеціанська комісія свого часу визнала, що наша Конституція відповідає міжнародним стандартам у сфері прав, свобод та обов’язків громадян, підтверджуючи її високу якість та демократичний характер.

Українська Конституція, орієнтована на гуманістичні ідеали та правові відносини між суспільством і державою, є відображенням багатовікового пошуку українцями справедливих норм взаємодії між населенням та владою. Ця особливість суттєво відрізняє нас від авторитарних режимів та робить невід’ємною частиною європейського правового простору. Для українців Конституція України – це не просто юридичний документ, а справжній моральний орієнтир, що символізує гідність, цінності, стійкість та нескореність нашого народу.

Історичні віхи українського конституціоналізму

Український конституціоналізм має глибоке історичне коріння, що сягає середньовічної доби. Його розвиток відбувався під впливом європейських правових традицій, з акцентом на ідеях прав та свобод людини, верховенства права та демократії. Середньовічна передісторія охоплює такі знакові документи, як “Руська Правда” (ХІ століття), що стала першою відомою кодифікацією права на українських землях, та Литовські статути (1529, 1566, 1588 років), які кодифікували право Великого Князівства Литовського, встановивши межі князівської влади та захищаючи права суспільних станів.

Зародження вітчизняної конституційної думки пов’язане з добою Козацької держави (друга половина XVII – XVIII століття). Гетьманські універсали та міжнародні договори, такі як Зборівський між козаками та польським королем, регламентували внутрішній устрій та права козацтва. Особливе місце займає Конституція Пилипа Орлика 1710 року – “Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького”. Цей документ став визначною подією, адже в ньому обґрунтовано право України на державну самостійність та її державний устрій, враховуючи інтереси всіх станів українського народу.

У період після втрати державності (кінець ХVІІІ – початок ХХ століть) власні конституційні проєкти розроблялися видатними діячами, такими як Микола Костомаров, Михайло Драгоманов та Георгій Андрузький. Вони декларували ідеї республіканського устрою, демократичного правління та громадянських прав, мріючи про федерацію слов’янських народів.

Конституційний процес у добу Української революції 1917–1921 років також залишив значний слід. Хоча “Статут про державний устрій, права і вольності УНР” 1918 року не набув чинності, а Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель 1918 року слугував конституцією Західноукраїнської Народної Республіки. Ці та інші проєкти заклали основи державницької традиції Української Народної Республіки, які продовжилися в програмних документах Української головної визвольної ради.

У 1939 році Сойм Карпатської України проголосив її незалежність, ухваливши два закони зі статусом конституційних. А в липні 1944 року Установчі збори Української головної визвольної ради (УГВР) ухвалили Універсал, Платформу і Тимчасовий устрій, які є важливим джерелом української конституційної думки, спрямованої на консолідацію всіх національних сил.

Натомість, конституції УСРР/УРСР, хоч і проголошували Україну суверенною, були лише формальним прикриттям її колоніального становища та тоталітарного режиму.

Сучасна Конституція України

Новітній конституційний процес розпочався з ухваленням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Після проголошення незалежності України у 1991 році та її підтвердження на Всеукраїнському референдумі, робота над прийняттям Основного Закону тривала майже чотири роки. 28 червня 1996 року, після історичної “Конституційної ночі”, Верховна Рада 315 голосами ухвалила Конституцію України.

Конституція України складається з преамбули та 15 розділів. Вона визначає Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну, правову державу. В Основному Законі закріплено широкий спектр прав і свобод людини й громадянина, що відповідають світовим демократичним стандартам. Також визначені конституційні органи України, їх статус і повноваження, територіальний устрій та органи місцевого самоврядування. Захист держави, її незалежності та територіальної цілісності є обов’язком кожного громадянина.

Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, ми як ніколи розуміємо важливість цінностей, закладених у Конституції України, та необхідність їх захисту. Українська Конституція є реальним та дієвим документом, на відміну від формальних конституцій агресивних режимів. Положення щодо стратегічного курсу України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору нині закріплені в Основному Законі, що підтверджує європейський цивілізаційний вибір України.

Матеріали Українського інституту національної пам’яті до Дня Конституції України:

1. Конституції Української революції (2024);

2. Батьки законотворчості та конституціоналізму.

За повідомленням Українського інституту національної пам’яті

« повернутися