Бабин Яр – це місце глибокої пам’яті, де протягом 1941–1943 років нацистський режим здійснив масові розстріли, забравши життя близько 100 тисяч мирних громадян та військовополонених. Серед численних жертв були євреї, роми, червоноармійці, члени Організації українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, а також жертви, замордовані за незначні провини, такі як порушення комендантської години, та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.

Ця операція стала одним із найжорстокіших і наймасштабніших каральних заходів Другої світової війни, залишивши невимовний слід в історії.

Розстріли в урочищі Бабин Яр розпочалися одразу після захоплення Києва нацистами у вересні 1941 року і тривали майже щодня до кінця окупації. Вибухи, спричинені радянськими диверсантами, що підірвали київську цитадель та Хрещатик у другій половині вересня, стали для окупаційної влади зручним приводом для звинувачення євреїв у підпалах та організації «показової» каральної акції проти них.

Найбільш трагічними днями стали 29–30 вересня, коли було знищено майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. У німецьких звітах ця подія отримала назву «гросакція», що означає «велика акція».

Масові вбивства у Бабиному Яру відбувалися у кілька виразних етапів, кожен з яких приніс невимовні страждання.

Перший етап охоплював щоденні розстріли євреїв, військовополонених та цивільних осіб, що тривав із вересня 1941 року до весни 1942 року. Пік жорстокості припав саме на 29–30 вересня, коли загинула 33 771 особа.

Другий етап, що тривав від кінця зими 1942 року до середини серпня 1943-го, позначений створенням Сирецького концтабору. Цей табір, що фактично замінив попередній на вулиці Керосинній, став місцем ув’язнення численних жертв Бабиного Яру.

Третій, заключний, етап регулярних розстрілів, відбувався на тлі активного знищення тіл загиблих у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 року. В’язні Сирецького концтабору були змушені виконувати цю страшну роботу. Водночас відбувалася й евакуація самого табору. Усвідомлюючи неможливість утримати Київ, німці намагалися приховати сліди своїх злочинів.

З середини жовтня 1941 року поблизу Кирилівської церкви розпочалися страти пацієнтів психіатричної лікарні імені Павлова, що додало ще одну сторінку до цієї чорної історії.

Репресій зазнали й українські націоналісти, зокрема представники похідних груп. Починаючи з вересня 1942 року, відбувалися арешти серед учасників націоналістичного підпілля, які тривали до останніх днів німецької окупації. Київ став місцем, де ОУН зазнала найбільших втрат на всіх українських землях, втративши не менше 600 своїх членів.

Після війни радянський режим намагався применшити або спотворити пам’ять про жертв Бабиного Яру, а також руйнував сам яр та прилеглі кладовища. Проте, попри всі зусилля, пам’ять про трагедію збереглася.

Сьогодні на території Бабиного Яру та навколо нього встановлено близько двадцяти пам’ятних знаків. Серед них – відома «Менора», урочисто відкрита у 1991 році з нагоди 50-ї річниці першого масового розстрілу євреїв.

« повернутися