Бабин Яр – це не просто місце, а скорботний некрополь, де знайшли спочинок близько 100 тисяч мирних жителів та військовополонених, жорстоко розстріляних нацистами у період з 1941 по 1943 роки. Серед загиблих – представники різних етносів та соціальних груп: євреї та роми, червоноармійці, які потрапили в полон, члени Організації українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, а також звичайні громадяни, яких окупанти звинуватили у «саботажі» чи порушенні комендантської години, і навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.

   Масові розстріли євреїв у Бабиному Яру, що розпочалися 29–30 вересня 1941 року, стали моторошним символом «Голокосту від куль» та втіленням нацистської політики цілеспрямованого масового знищення людей.

   Протягом усієї окупації Києва, що розпочалася з приходом нацистів та їхніх союзників у вересні 1941 року, розстріли в урочищі Бабиного Яру відбувалися майже щоденно, несучи смерть жертвам.

   Найтрагічнішими стали дні 29–30 вересня 1941 року, коли було вбито майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. Нацистські донесення цинічно називали цю акцію «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Офіційним приводом для неї стали вибухи, організовані радянськими диверсантами, що призвели до пожежі Хрещатика 24 вересня.

   Операція нацистів у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року стала однією з наймасштабніших каральних акцій за весь період Другої світової війни. Варто зазначити, що подібні трагічні місця, відомі як «бабині яри», де нацисти знищували євреїв та інших жертв, є майже в кожному населеному пункті України, відбиваючи масштаби трагедії.

   За виконання розстрілів у Бабиному Яру наприкінці вересня – на початку жовтня 1941 року відповідала зондеркоманда 4а під командуванням штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей підрозділ також скоїв масові вбивства євреїв у багатьох інших містах України, зокрема у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі та Білій Церкві.

   Голокост залишається глибокою, незагоєною раною в історії України часів Другої світової війни. Загальна кількість жертв серед українських євреїв сягає близько півтора мільйона осіб, знищених нацистами як цілісна соціокультурна та етнорелігійна спільнота.

   Незважаючи на злочинну радянську політику замовчування та спотворення історії, пам’ять про трагедію Бабиного Яру завжди жила. Вже у 1941–1943 роках з’явилися перші художні твори, присвячені цій темі. Художник-етнограф Юрій Павлович створював щоденні замальовки безпосередньо з натури, а поетичні твори Ольги Анстей та Людмили Титової стали одними з перших літературних свідчень тих подій.

   Після війни радянська влада намагалася стерти пам’ять про жертв, а також фізично знищити сам яр та навколишні кладовища. Однак ці зусилля виявилися марними. Бабин Яр залишається вічним нагадуванням про небезпеку неконтрольованої ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі та переслідувань, спрямованих проти людей за етнічною, політичною, релігійною чи будь-якою іншою ознакою.

   Світова спільнота, осмисливши жахи Голокосту, задекларувала принцип «ніколи знову». Проте, на жаль, геноциди продовжують траплятися. Сьогодні Україна переживає війну, де російські загарбники використовують риторику, що нагадує нацистську, заявляючи про «розв’язання українського питання», аналогічно гітлерівському «розв’язанню єврейського питання». Сучасний російський «антифашизм» став головною загрозою для євреїв в Україні, призводячи до наруги над пам’яттю про Голокост. Російські війська обстрілюють єврейські цвинтарі, синагоги, і навіть сам Бабин Яр, повторюючи найстрашніші злочини минулого.

   Свідок жорстоких масових убивств, скоєних рашистами над чоловіками, жінками, дітьми та літніми людьми, нещадних тортур – як фізичних, так і моральних, зґвалтувань. Подекуди окупанти намагаються приховати сліди своїх злочинів, спалюючи тіла, подібно до того, як це робили нацисти, відчуваючи наближення поразки. Жахливі свідчення з визволених міст Буча, Ізюм, Маріуполь та інших українських населених пунктів шокують увесь цивілізований світ. Відновлення миру, безпеки та стабільності в Європі та світі можливе лише після перемоги України у війні та належного покарання всіх винних злочинців.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

« повернутися