Бабин Яр – це місце глибокої пам’яті, що стало місцем поховання для приблизно 100 тисяч мирних жителів та військовополонених, жорстоко страчених нацистами в період з 1941 по 1943 рік. Серед невинних жертв були євреї, роми, червоноармійці, комуністи, члени Організації українських націоналістів, в’язні концтабору в Сирецькому, люди, яких звинуватили в «саботажі» чи порушенні комендантської години, а також пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.

Масове знищення євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року стало страшним символом «Голокосту від куль» та втіленням нацистської політики систематичного знищення людей.

Розстріли в цьому урочищі розпочалися одразу після захоплення Києва нацистськими військами та їхніми союзниками у вересні 1941 року і тривали майже щоденно до кінця окупації міста.

Найбільш трагічними стали дні 29–30 вересня, коли було вбито майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. Німецькі донесення називали цю операцію «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї став вибух радянських мін, що знищив Хрещатик 24 вересня.

Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року стала однією з наймасштабніших каральних акцій за всю історію Другої світової війни. Варто зазначити, що практично кожне населений пункт України має свої, хай і менші, «бабині яри» – місця масових розстрілів євреїв та інших жертв нацистського режиму.

Виконавцем страт, що відбувалися наприкінці вересня – на початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру, була зондеркоманда 4а під командуванням штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ також здійснив масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та інших містах України.

Голокост є важкою, незагоєною раною в історії України часів Другої світової війни. Близько півтора мільйона українських євреїв стали жертвами цього злочину. Нацисти цілеспрямовано знищували їх як соціокультурну та етнорелігійну спільноту.

Пам’ять про трагедію Бабиного Яру, попри всі спроби її приховати, завжди залишалася живою. Перші художні твори, присвячені цій події, з’явилися вже в 1941–1943 роках. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня робив замальовки олівцем з натури. Серед перших літературних творів були поеми Ольги Анстей та Людмили Титової.

Після війни радянський режим намагався замовчувати або спотворювати пам’ять про жертви, навіть прагнув зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Проте ці спроби були марними. Бабин Яр залишався вічним нагадуванням про небезпеку ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, а також про наслідки переслідування та знищення людей за етнічною, політичною, релігійною чи іншими ознаками.

Після усвідомлення жахів Голокосту світова спільнота прийняла принцип «ніколи знову». Однак, на жаль, геноциди продовжують траплятися. Сьогодні Україна знову переживає війну. Російські загарбники навіть запозичують нацистську риторику, заявляючи про «розв’язання українського питання», подібно до гітлерівського «розв’язання єврейського питання». Російський так званий «антифашизм» став головною загрозою для євреїв у сучасній Україні, сприяючи нарузі над пам’яттю про Голокост: російські війська обстрілюють єврейські цвинтарі, синагоги, і навіть сам Бабин Яр.

Ми бачили жорстокі масові вбивства рашистами чоловіків, жінок, дітей, літніх людей, навіть тварин, а також тортури – фізичні та моральні, зґвалтування. Іноді окупанти намагалися спалити тіла, щоб приховати скоєні злочини, як це робили нацисти, відчуваючи наближення поразки. Інформація з визволених українських міст і сіл, таких як Буча, Ізюм, Маріуполь, жахає цивілізований світ.

Тож вшануймо сьогодні пам’ять усіх жертв трагедії у Бабиному Яру, страчених нацистами!

Вшануймо пам’ять усіх жертв нинішньої війни в Україні, вбитих російськими загарбниками!

За матеріалами Українського Інституту Національної пам’яті

« повернутися