Вступ
29 серпня Україна вшановує День пам’яті захисників, які полягли в боротьбі за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність нашої держави. Цей день, встановлений Указом Президента України від 23 серпня 2019 року, покликаний увічнити героїзм військовослужбовців і добровольців, що віддали життя за батьківщину. Турбота про збереження та гідне вшанування пам’яті полеглих захисників є спільним обов’язком держави та суспільства.
Кабінет Міністрів України, розпорядженням від 25 червня 2025 року № 616-р, затвердив план заходів із відзначення цієї пам’ятної дати у 2025 році. План передбачає розроблення тематичних методичних та інформаційних матеріалів, які рекомендовано використати закладам освіти під час проведення першого уроку у 2025/26 навчальному році, залучаючи до цього ветеранів.
Український інститут національної пам’яті підготував такі матеріали, зосередившись на темі участі жінок у боротьбі за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.
Українки здавна активно долучалися до боротьби: брали до рук зброю, забезпечували тил, рятували дітей, оберігали родини, передавали пам’ять про події та героїв. У сучасній війні загинуло багато жінок-військовослужбовиць, чимало з яких нагороджені за бойові заслуги. Починаючи з антитерористичної операції (АТО), Операції об’єднаних сил (ООС) і до повномасштабного вторгнення, 257 жінок отримали державні нагороди за час АТО/ООС, 9 з них – посмертно. Понад 4500 жінок відзначені відомчими та іншими нагородами.

Ключові повідомлення
29 серпня – День пам’яті захисників України, які загинули за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність. Ця дата пов’язана з одним із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – виходом українських воїнів з оточення під Іловайськом.
Російсько-українська війна, розпочата 20 лютого 2014 року, мала бої за Іловайськ у серпні того ж року, що стали кульмінаційною точкою початкової стадії, справивши значний вплив на українське суспільство та міжнародні відносини в Європі.
Дата Дня пам’яті захисників України обрана невипадково: саме 29 серпня 2014 року російські війська розстріляли колони українських військових під час виходу з оточення під Іловайськом. Українські воїни продемонстрували героїзм та спротив, але зазнали великих втрат.
Трагічні події розгорталися на полях із соняшниками, які дозрівали наприкінці серпня. Сонях став символом Дня пам’яті захисників України, нагадуючи про мужність воїнів і символізуючи життя.
На полях із соняшником, у так званому “зеленому коридорі” під ворожим вогнем, загинули 366 українських воїнів, 429 зазнали поранень, 158 зникли безвісти, а 300 потрапили в полон. Іловайськ – це не лише трагедія, а й сторінка української незламності, свідчення чину та подвигу українських військових. Пам’ятаймо, що попри втрати та обман ворога, наші воїни не здалися, а продовжили прорив і боротьбу.
Цей день нагадує про підступність і віроломність російського агресора, про небезпеку переговорів з терористами. Сьогодні цивілізований світ усвідомлює, що росіянам не можна довіряти.
Цього дня ми згадуємо загиблих в Іловайській трагедії, а також десятки тисяч полеглих з 2014 року у війні проти російського агресора, серед яких багато жінок. Вони завжди ставали на захист української державності, об’єднані патріотизмом і небайдужістю до подій, що відбувалися на українських землях. Вони виборювали і продовжують виборювати право українців на власну державу та ідентичність.
Під час цьогорічних заходів пропонуємо зосередитись на долі жінок у війні. Через їхній героїзм, волонтерство та турботу про близьких найкраще розкривається злочинна природа війни та рашизму як людиноненависницької ідеології.
Жіночі історії війни якнайкраще розкривають суть війни як людської трагедії – трагедії окремої людини, родини, громади.
З початком війни значно зросла кількість жінок в українській армії, і вони відіграють все більшу роль. На передовій і в тилу вони демонструють високий професіоналізм і сміливість. На рівні з чоловіками служать кулеметницями, розвідницями, снайперками, бойовими медикинями, водійками, патрульними, забезпечують зв’язок і логістику, чинять опір на окупованих територіях. На початок 2025 року в ЗСУ служить понад 70 000 жінок – це найвищий показник серед армій світу, включно з арміями НАТО.
Україна вже понад 11 років веде збройну боротьбу за незалежність та територіальну цілісність проти російського агресора, платячи надзвичайно високу ціну. Поки війна триває, ми не можемо знати точну кількість загиблих, назвати всіх поіменно або розповісти всі героїчні чи трагічні історії. Проте українське суспільство докладе максимум зусиль, аби загиблі Герої і Героїні залишилися в пам’яті не абстрактним образом чи цифрою, а отримали належну шану. Наша пам’ять про них має бути живою, світлою і дієвою.
За умов воєнного стану та постійних загроз ми не можемо зібратися на велелюдні мітинги, але можемо поодинці прийти до місць поховань, віддати шану, підтримати родини увагою, добрим словом і турботою, а також конкретними справами.
Після перемоги ми віднайдемо та плекатимемо інші традиції пам’яті про загиблих Захисників і Захисниць. Ми вже називаємо на їхню честь вулиці, висаджуємо сквери, засновуємо іменні стипендії, проводимо спортивні, патріотичні та культурно-мистецькі заходи. Вже існують місця пам’яті та меморіальні об’єкти. Створюються сектори військових поховань, нові військові меморіали та Національне військове меморіальне кладовище, де з почестями ховатимуть загиблих Захисників і Захисниць. Пам’ятаємо і будемо пам’ятати.

Історична довідка
Початок війни. У 1991 році Україна відновила незалежність, але Російська Федерація не відмовилася від спроб повернути контроль. Тиск посилився з приходом до влади Володимира Путіна, чия система управління заснована на культі лідера, монополії на владу, обмеженні свободи слова та нарощуванні репресивних органів. Кремль повернувся до практики “збирання земель”, розпочавши з Чечні та підбурюючи сепаратистські рухи в колишніх республіках. У 2014 році Росія розпочала гібридну агресію проти України, прагнучи переділу кордонів держав і встановлення новітнього тоталітаризму.
Сучасна російсько-українська війна розпочалася після Революції Гідності, головною вимогою якої було повернення України до європейського шляху розвитку. Трагічною ціною протистояння на Майдані стала Небесна Сотня – 107 загиблих героїв. Янукович, наляканий, втік до Росії, закликавши Путіна здійснити військове вторгнення.
Російська Федерація скористалася вакуумом влади в Україні та перейшла до активної агресії: у Криму так звані “зелені чоловічки” захоплювали адміністративні будівлі та військові частини.
Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші порушення порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки. З лютого–березня 2014 року, із захопленням Росією Кримського півострова, розпочалася сучасна російсько-українська війна, про що заявив український парламент у своїй заяві від 21 квітня 2015 року та підтвердив Європейський суд з прав людини, зазначивши, що РФ встановила контроль над Кримом з 27 лютого 2014 року.
У березні–квітні 2014 року російські спецслужби та диверсанти почали розхитувати ситуацію в південних і східних областях України, організовуючи антиукраїнські мітинги та спроби утворити незаконні квазідержавні утворення. У відповідь патріотичні українські сили чинили спротив масовими акціями заради збереження територіальної цілісності держави.
На початку квітня Росія приступила до реалізації плану “Новоросія” – захоплення території східних областей України. Після проголошення так званих “народних республік” на Донеччину та Луганщину безперешкодно прибували загони російських диверсантів із військовою технікою. Проте план повторення швидкого “кримського сценарію” зазнав невдачі. Боєздатні частини Збройних Сил України, підрозділи МВС, Національної гвардії та добровольчі формування зламали намір агресора. Влітку 2014 року російські гібридні сили на сході України зазнавали значних втрат. 23–25 серпня на територію Донецької та Луганської областей зайшли вісім батальйонних тактичних груп ЗС РФ, що розпочали новий виток ескалації агресії РФ.

Бої за Іловайськ. З травня по серпень 2014 року українські підрозділи провели понад 40 операцій, звільнивши дві третини окупованих територій та понад 100 населених пунктів. Сили АТО поступово брали ситуацію під контроль, локалізували угруповання, звужували кільце ізоляції. З’явилася можливість блокувати російських окупантів у районах Донецька, Макіївки, Горлівки, Луганська та створити передумови для успішного завершення конфлікту.
З 11 серпня 2014 року Штаб АТО планував операцію з розгрому основних сил незаконних збройних формувань “ДНР” і “ЛНР” у містах Єнакієве, Горлівка, Первомайськ, Стаханов та завершити зачистку Іловайська від терористів. Це дало б змогу блокувати незаконні озброєні підрозділи в Донецьку з півдня.
Іловайськ був стратегічно важливим містом. Боротьба за нього тривала від початку серпня 2014 року паралельно зі штурмом Савур-Могили, Антрацита та Красного Луча.
Перший наступ на Іловайськ здійснили підрозділи ЗСУ разом із добровольчими батальйонами 6–7 серпня. За 3 дні добровольчі батальйони «Азов», «Донбас» і «Шахтарськ» за підтримки підрозділів 51-ої ОМБр і 40-го БТрО знову пішли на штурм. Попри невдалий результат, вони змогли виставити навколо міста 4 блокпости, фактично взявши Іловайськ в напів оточення і утримуючи їх до кінця серпня.
18 серпня українські силовики увійшли в Іловайськ, взявши під контроль більшу частину міста. Проте утримувати позиції було складно через шквальний мінометний і артилерійський вогонь армії РФ із систем “Град”, “Смерч”, “Ураган”.
Усвідомивши, що плани захоплення українських земель руйнуються, керівництво РФ вдалося до введення регулярних військ на територію східної України.
За матеріалами Генеральної прокуратури України, у ніч із 23 на 24 серпня 2014 року відбулося наймасштабніше вторгнення ЗС РФ дев’ятьма батальйонно–тактичними групами: 3500 осіб особового складу; до 60 танків; до 320 БМД (БМП); до 60 гармат; до 45 мінометів; 5 ПТРК. Вони увійшли на адміністративну територію України в районі населених пунктів Побєда – Берестове, з подальшим маршем у район Іловайська. На російській військовій техніці були зняті або замасковані тактичні знаки, нанесені розпізнавальні позначки українських підрозділів.
До 28 серпня 2014 року російські регулярні війська та бойовики оточили угруповання сил АТО (війська сектору “Б” та батальйони МВС України). Українське командування розраховувало деблокувати їх за допомогою резервів, але призначені для цього підрозділи були укомплектовані переважно з нещодавно мобілізованих бійців без належної підготовки.
Після переговорів російське військове командування надало гарантії безпечного виходу українських сил. Рух двох колон розпочався 29 серпня. Однак росіяни порушили домовленості – розстріляли наші колони із засідок. Внаслідок підступності окупанта українська армія втратила загиблими 366 воїнів, 429 отримали поранення, 158 зникли безвісти, 300 опинилися в полоні. Вторгнення російських військ та іловайська трагедія змусили українську сторону погодитися на умови перемир’я за крок до перемоги. Тож 5 вересня було підписано Мінську тристоронню угоду.

Українське жіноцтво у війні. Сучасні Захисниці України стоять в одному ряду з багатьма поколіннями борців за свободу. Боротьба українських феміністок за права була тісно пов’язана з відстоюванням національного питання. Під час Першої світової війни жінки працювали у шпиталях, збирали допомогу для фронту, отримували перший мілітарний досвід. Олена Степанів стала першою українською офіцеркою в австрійській та Українській галицькій армії, очолила жіночу чоту в легіоні Українських січових стрільців.
Не менш значущою була участь жіноцтва в Українській Центральній Раді, ОУН та УПА. Підпільниці, розвідниці, зв’язкові, учасниці похідних груп – їхня участь у Русі опору стала феноменом національно-визвольної боротьби часів Другої світової війни. У Червоній армії вони служили в авіації, флоті, піхоті, кавалерії, розвідці, зв’язку. В тилу їх залучали до праці на військових підприємствах, у сільському господарстві, будівництві протитанкових ровів. Були й військовополонені, остарбайтерки. У воєнне лихоліття жінки виступали в різних іпостасях: дружина, мати, хранителька пам’яті, партизанка, військовослужбовиця. З’явилися мовні відповідники чоловічих професій у жіночому роді: кулеметниця, танкістка, автоматниця, розвідниця.
Також важлива участь жіноцтва в дисидентському русі 1950–1980-х років. Деякі жінки, залишаючись у тіні, були підтримкою чоловіків правозахисників, а дехто долучався до активного ненасильницького спротиву, стаючи засновницями Української гельсінської групи, “Союзу українок” та інших організацій.

Український інститут національної пам’яті