🕯️ 29 серпня – День пам’яті захисників України, які віддали життя за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави🇺🇦

Початок сучасних викликів для України сягає корінням у 1991 рік, коли країна відновила свою незалежність. Однак Російська Федерація не полишала намірів контролювати Україну. Тиск посилився з приходом до влади Владіміра Путіна, чия система управління базується на культі особи, монополії на владу, обмеженні свободи слова та використанні дезінформації. Кремль також повернувся до практики «збирання земель», починаючи з підкорення Чечні, а потім підбурюючи сепаратистські рухи в сусідніх країнах та провокуючи конфлікти, як-от на українському острові Тузла. Зрештою, у 2014 році Росія розпочала гібридну агресію проти України, повернувши світ до часів переділу кордонів та загрози новітнього тоталітаризму.

Сучасна російсько-українська війна загострилася після Революції Гідності, головною вимогою якої було прагнення України до європейського розвитку та підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Трагічною ціною протистояння на Майдані стала Небесна Сотня – 107 героїв, чиї життя обірвалися. Наляканий Янукович втік до Росії, звідки закликав до військового вторгнення в Україну для відновлення його влади.

Російська Федерація скористалася тимчасовим вакуумом влади і розпочала активну агресію. У Криму так звані «зелені чоловічки» захоплювали адміністративні будівлі та стратегічні об’єкти. Збройна агресія РФ проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли російські війська порушили державний кордон України, що призвело до окупації Кримського півострова. Український парламент офіційно визнав це агресією РФ.

◾ Бої за Іловайськ. З травня по серпень 2014 року українські підрозділи провели численні операції, звільняючи значну частину окупованих територій. Сили АТО поступово брали ситуацію під контроль, звужуючи кільце ізоляції. Постала можливість блокувати російські сили в районах Донецька, Горлівки, Луганська, що створювало передумови для завершення конфлікту.

Від 11 серпня 2014 року Штаб АТО планував операцію з розгрому основних сил незаконних збройних формувань та завершення зачистки Іловайська. Це місто мало стратегічне значення, оскільки його контроль дозволив би блокувати підрозділи з півдня та сприяти звільненню Донецька.

Перший наступ на Іловайськ здійснили підрозділи ЗСУ та добровольчі батальйони 6–7 серпня. Попри невдалий перший штурм, їм вдалося виставити блокпости, частково оточивши місто. 18 серпня українські силовики увійшли в Іловайськ, взявши під контроль більшу частину міста. Однак утримувати позиції було надзвичайно складно через постійний артилерійський вогонь армії РФ.

Усвідомлюючи, що плани захоплення українських земель руйнуються, керівництво РФ вдалося до введення регулярних військ. У ніч із 23 на 24 серпня 2014 року відбулося масштабне вторгнення російських військ, які увійшли на територію України в районі населених пунктів Старобешівського району Донецької області, з подальшим маршем у район Іловайська. Російська техніка була замаскована та мала розпізнавальні знаки українських підрозділів.

До 28 серпня російські війська та бойовики оточили українські сили. Плани з деблокування провалилися через недостатню підготовку мобілізованих бійців. Після переговорів російське командування надало гарантії безпечного виходу, але порушило домовленості, розстрілявши колони в засідці. Унаслідок Іловайської трагедії українська армія зазнала значних втрат, що змусило погодитися на умови перемир’я.

5 вересня було підписано Мінську тристоронню угоду.

◾ Українське жіноцтво у війні. Сучасні Захисниці України стоять у боротьбі за свободу та незалежність. Жіночий рух за права тісно переплітався з відстоюванням національного питання.

Під час Першої світової війни жінки активно працювали у шпиталях, збирали допомогу для фронту, набували військового досвіду. Олена Степанів стала першою українською офіцеркою. Участь жінок в Українській Центральній Раді, ОУН та УПА була значущою. Вони були підпільницями, розвідницями, зв’язковими, учасницями похідних груп, що стало феноменом національно-визвольної боротьби.

У Червоній армії жінки служили в різних підрозділах, а в тилу працювали на військових підприємствах, у сільському господарстві. З’явилися жіночі відповідники професій: кулеметниця, танкістка, автоматниця, розвідниця.

Жінки брали участь у дисидентському русі, підтримуючи чоловіків-правозахисників, ставали засновниками організацій. Їхня роль у боротьбі за незалежність України є неоціненною.

Детальніше👉https://stryzhavska-rada.gov.ua/news/1756446974/