29 серпня – це особливий День пам’яті захисників України, які віддали свої життя, борючись за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність нашої держави.

Початок війни. Після відновлення незалежності у 1991 році, Російська Федерація не припиняла спроб повернути контроль над Україною. Цей тиск посилився з приходом до влади Володимира Путіна, чия система управління державою характеризується культом лідера, монополією на владу, обмеженням свободи слова та використанням маніпулятивної інформації. Кремль повернувся до практики “збирання земель”, розпочавши з підкорення Чечні та провокуючи сепаратистські рухи в сусідніх країнах. Зрештою, у 2014 році Росія розпочала гібридну агресію проти України, поставивши світ перед загрозою режиму, що прагне переділу кордонів і веде до новітнього тоталітаризму.

Сучасна російсько-українська війна розпочалася після Революції Гідності, яка виступала за європейський шлях розвитку України та підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Ціною протистояння на Майдані стала Небесна Сотня – 107 загиблих героїв. Втікаючи до Росії, Віктор Янукович закликав до військового вторгнення в Україну для відновлення своєї влади.

Російська Федерація, скориставшись тимчасовим вакуумом влади, розпочала активну агресію. У Криму так звані “зелені чоловічки” захоплювали адміністративні будівлі та військові частини. Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, з порушенням державного кордону України в районі Керченської протоки та використанням російських військових формувань для блокування українських частин.

На початковій стадії агресії російські військовослужбовці не мали розпізнавальних знаків. Таким чином, із захоплення Криму у лютому-березні 2014 року розпочалася сучасна російсько-українська війна. Парламент України у своїй заяві від 21 квітня 2015 року офіційно відзначив відсіч збройній агресії Російської Федерації.

Бої за Іловайськ. У травні-серпні 2014 року українські підрозділи звільнили дві третини окупованих територій, понад 100 населених пунктів на Донеччині та Луганщині. Сили АТО поступово брали ситуацію під контроль, звужуючи кільце ізоляції та віддаляючи його від державного кордону. З’явилася можливість блокувати російських окупантів і створювати передумови для успішного завершення збройного конфлікту.

З 11 серпня 2014 року Штаб АТО планував операцію з розгрому основних сил незаконних збройних формувань “ДНР” і “ЛНР”, зокрема у місті Іловайськ. Це дало б змогу блокувати ворожі підрозділи з півдня та сприяло б звільненню Донецька. Іловайськ був стратегічно важливим містом, боротьба за яке тривала з початку серпня 2014 року.

Перший наступ на Іловайськ здійснили підрозділи ЗСУ разом із добровольчими батальйонами. За три дні боїв добровольчі батальйони “Азов”, “Донбас” і “Шахтарськ”, за підтримки інших підрозділів, змогли виставити навколо міста 4 блокпости, фактично взявши Іловайськ у напів оточення.

18 серпня українські силовики увійшли в Іловайськ і взяли під контроль більшу частину міста. Однак утримувати позиції було надзвичайно складно через інтенсивний вогонь армії РФ.

Усвідомивши, що плани щодо українських земель руйнуються, керівництво РФ вдалося до введення регулярних військ на територію східної України. За матеріалами розслідування Іловайської трагедії, у ніч із 23 на 24 серпня 2014 року відбулося вторгнення російських військ дев’ятьма батальйонно-тактичними групами. На російській військовій техніці були замасковані тактичні знаки та нанесені позначки українських підрозділів.

До 28 серпня 2014 року російські регулярні війська оточили угруповання сил АТО. Українське командування планувало деблокувати їх, але призначені для цього підрозділи були укомплектовані переважно нещодавно мобілізованими бійцями без належної підготовки.

Після переговорів російське командування надало гарантії безпечного виходу українських сил з оточеного Іловайська. Однак, порушивши домовленості, росіяни розстріляли колони з засідки. Внаслідок цього українська армія втратила 366 воїнів загиблими, 429 були поранені, 158 зникли безвісти, а 300 потрапили в полон. Вторгнення російських військ та іловайська трагедія змусили українську сторону погодитися на умови перемир’я.

5 вересня було підписано Мінську тристоронню угоду.

Українське жіноцтво у війні. Сучасні Захисниці України стоять в одному ряду з багатьма поколіннями борців за свободу. У Першій світовій війні жінки вже здобували мілітарний досвід, як-от Олена Степанів, перша українська офіцерка. Участь жіноцтва в Українській Центральній Раді, ОУН та УПА, а також у дисидентському русі, була не менш значущою. Вони були зв’язковими, розвідницями, а деякі стали засновниками важливих організацій.

В тилу жінки працювали на військових підприємствах, у сільському господарстві, будували оборонні споруди. У воєнне лихоліття жінки виступали в різних ролях: дружина, мати, партизанка, військовослужбовиця. З’явилися навіть жіночі відповідники чоловічих професій: кулеметниця, танкістка, автоматниця, розвідниця.

Заслуговує на увагу участь жіноцтва у дисидентському русі 1950–1980-х років. Деякі жінки підтримували чоловіків-правозахисників, інші брали активну участь у ненасильницькому спротиві, стаючи, зокрема, засновниками Української гельсінської групи.

« повернутися