29 серпня – День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Ця дата нагадує нам про трагічні події виходу українських воїнів з оточення під Іловайськом у серпні 2014 року, що стало одним із найболючіших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення.

        Російсько-українська війна, що розпочалася 20 лютого 2014 року, досягла однієї з кульмінаційних точок у серпні того ж року боями за Іловайськ. Ці події мали глибокий вплив на українське суспільство та міжнародні відносини.

        Вибір 29 серпня як Дня пам’яті захисників України обумовлений тим, що саме в цей день у 2014 році російські війська розстріляли колони українських військових, які виходили з оточення під Іловайськом. Наші воїни продемонстрували виняткову мужність, але зазнали значних втрат.

        Трагічні події відбувалися на тлі дозріваючих соняшників, тому сонях став потужним символом Дня пам’яті захисників України. Він уособлює не лише мужність наших героїв, але й символізує безсмертя та життя.

         На соняшникових полях, у так званому “зеленому коридорі”, загинули 366 українських воїнів, 429 отримали поранення, 158 зникли безвісти, а 300 потрапили в полон. Іловайськ – це символ не лише трагедії, але й незламності українського духу та подвигу наших військових. Наші воїни, попри втрати та обман ворога, не здалися, а продовжували боротьбу.

         Цей день також слугує нагадуванням про підступність та віроломність російського агресора. Історія вчить, що переговори з терористами не призводять до миру, а несуть лише смертельну небезпеку. Сьогодні цивілізований світ усвідомлює, що Росії довіряти не можна.

         У День пам’яті ми вшановуємо полеглих в Іловайській трагедії та десятки тисяч захисників, які загинули з 2014 року. Серед них чимало жінок, які, як і чоловіки, стали на захист української державності. Їх об’єднує патріотизм і активна громадянська позиція, що проявилася в боротьбі за право українців на власну державу та ідентичність протягом ХХ–ХХІ століть.

         Від початку війни кількість жінок в українській армії значно зросла. Вони демонструють високий професіоналізм і сміливість на різних посадах, як на передовій, так і в тилу. Служать кулеметницями, розвідницями, снайперками, бойовими медикинями, водійками, патрульними, забезпечують зв’язок та логістику, а також чинять опір на окупованих територіях. Станом на початок 2025 року, понад 70 000 жінок служать у ЗСУ, що є найвищим показником серед армій країн НАТО.

         Україна вже понад 11 років веде запеклу боротьбу за свою незалежність та територіальну цілісність. Ми платимо надзвичайно високу ціну за свою свободу. Поки триває війна, ми не можемо знати точну кількість загиблих, назвати всіх поіменно чи розповісти всі їхні історії. Однак українське суспільство докладатиме максимум зусиль, щоб загиблі Герої і Героїні залишалися в нашій пам’яті не як абстрактні цифри, а як живі символи незламності, гідні найвищої шани.

         В умовах воєнного стану та постійних загроз ми не можемо проводити масові заходи 29 серпня. Однак кожен з нас може індивідуально вшанувати пам’ять загиблих, відвідавши місця їхнього поховання, підтримавши родини загиблих увагою, добрим словом та конкретними справами.

           Після перемоги ми будемо плекати нові традиції вшанування пам’яті полеглих Захисників і Захисниць. Вже сьогодні ми називаємо на їхню честь вулиці, висаджуємо меморіальні сквери, засновуємо іменні стипендії, проводимо спортивні, патріотичні та культурно-мистецькі заходи. Створюються сектори військових поховань, нові військові меморіали та Національне військове меморіальне кладовище. Пам’ятаємо і будемо пам’ятати!

« повернутися