Є в українській історії події, які стали знаковими, стали символічними. Такою подією є героїчна смерть  під залізничною станцією Крути молодих захисників Української Держави.

29 січня – День пам’яті героїв Крут. Український народ щороку вшановує пам’ять молодих борців за волю, полеглих під залізничною станцією Крути. Ця битва стала символом героїзму та відданості Українській державі й національній ідеї, а її дата – 29 січня 1918 року – днем національної трагедії.

22 січня 1918 року був  проголошений IV універсал Центральної Ради. У ньому зазначалося: «…віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу».

А вже через 7 днів, 29 січня 1918 року на підступах до Києва, під станцією Крути, зустрілися в пекельному бою  українські підрозділи Центральної Ради та більшовицькі війська, які йшли з Росії.

Проти 300 українських юнкерів, студентів та гімназистів виступало понад 4 тис. червоних  радянських вояків на чолі з Михайлом  Муравйовим   27 студентів та гімназистів, які охороняли станцію, опинилися в полоні. Наступного дня  їх   побитих і змордованих, повели на розстріл. Але і тоді вони не зріклися України. Один із гімназистів  , Учень 7-го класу Григорій Пипський   , заспівав “Ще не вмерла Україна …” і  його підтримали інші полонені.   Та ворожі постріли назавжди обірвали нескорені юнацькі голоси.
Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих. Через декілька днів місцеві селяни вночі позабирали тіла хлопців із поля й поховали у сусідньому селі.

Перепоховання загиблих у бою під Крутами відбулося 19 березня   1918 року   У  Києві на  високому дніпровському березі, неподалік могили першого українського князя Аскольда.. Ховали велично… Так постала друга, крім Тарасової, свята могила над Дніпром.

І нехай сучасні вчені-історики розмірковують про міфи і правду битви  під Крутами, ніхто не поставить під сумнів високий героїзм і патріотичну самопожертву юних борців за ідею, відданих захисників національної справи.

Сніги цвіли. Три сотні молодців

Прийшли в поля крутянські – золотії,

Щоб зупинити хижих ворогів,

Які ярмо несли всій Україні.

Нерівні сили стали віч на віч,

Від страху навіть сонце заховалось,

Та легені не кинулися пріч –

Вони в цей день нікого не боялись.

І грянув бій! Нерівний, лютий бій!

Неначе змії, кулі засичали,

Орда повзла, немов осиний рій,

А хлопці до загибелі стояли!

Червоний дощ тоді на землю впав,

Сніги від крові на полях розтали,

Ніхто із них життя не шкодував,

Бо Україну й волю захищали…

А коли сонце визирнуло з хмар –

Жахнулось від побаченого в полі.

Всі триста на України вівтар

Життя поклали, за майбутніх волю.

І заридала гірко Україна,

І десь забились матері у горі,

А очі юних, в цю лиху годину,

Засяяли над полем наче зорі…

« повернутися