29 січня 1918 року близько 500-600 українських вояків, серед яких і добровольці студенти та гімназисти, стали на захист молодої Української Народної Республіки проти панівних більшовицьких сил. Вони знали, що шансів майже немає, але усвідомлювали, що без їхнього чину не буде ні держави, ні майбутнього.

Варто пам’ятати й про контекст того дня. 29 січня 1918 року в Києві спалахнуло третє за рахунком більшовицьке повстання, виступили збройно близько 6000 осіб – цього разу на потужному збройовому заводі «Арсенал». Озброєний бунт у серці столиці створив смертельну загрозу українській владі. Саме тому в вирішальний момент підкріплення, яке мало бути спрямоване на напрямок Бахмач-Крути, було змушене розвернутися на придушення повстання в Києві. Бій під Крутами відбувався в умовах подвійного фронту – зовнішнього і внутрішнього. Воїни стримували наступ ворога, поки в тилу держава боролася за виживання. Більшовики навалилися на станцію Крути, маючи 6-7 тисяч багнетів.

Бій під Крутами став символом жертовності, гідності та відповідальності за свою країну. Це стратегічна і моральна перемога, яка дала Україні час, а нації – приклад. Приклад того, що свобода не дається без ціни.

Минуло понад сто років, але сенс Крут не зник. Він звучить сьогодні так само гостро: Україна стоїть доти, доки є ті, хто готовий її боронити, – навіть тоді, коли ворог приходить не лише ззовні, а й зсередини.

Вічна пам’ять полеглим героям.
Честь, слава і вдячність тим, хто боронять Україну.