30 липня – Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми. Цей день, започаткований Генеральною Асамблеєю ООН у 2013 році та відзначений вперше у 2014 році, покликаний підвищити обізнаність про жахливу проблему торгівлі людьми. Він привертає увагу до тяжкого становища мільйонів жінок, чоловіків і дітей по всьому світу, які стали жертвами цього злочину. День також закликає до активної участі громадськості у протидії торгівлі людьми та допомоги постраждалим.

Проблема торгівлі людьми та взаємодія громадських організацій і державних установ у справі реінтеграції постраждалих є надзвичайно актуальною. Торгівля людьми — це один із найсерйозніших злочинів проти людської особистості, який має глибокі економічні, соціальні, педагогічні та психологічні корені.

Незважаючи на певні державні зусилля у сфері протидії торгівлі людьми, ця проблема залишається гострою і демонструє стійкі тенденції до поширення. Злочин «торгівля людьми» зазвичай прихований. Його жертви часто уникають розповідей про пережиті жахіття. Хоча постраждалим жінкам психологічно дещо легше поділитися своїм досвідом, постраждалих чоловіків стає дедалі більше, і вони часто соромляться звертатися до спеціалізованих служб. Жертвами можуть стати люди будь-якого віку, від дітей до літніх людей, яких втягують, зокрема, у жебрацтво.

Поняття «торгівля людьми» еволюціонує. Якщо раніше воно переважно асоціювалося із сексуальним рабством, то сьогодні охоплює широкий спектр форм: від трудової експлуатації до нелегальної трансплантації органів.

Способи експлуатації людей надзвичайно різноманітні. Чоловіків часто використовують як будівельників, шахтарів, працівників сільського господарства. Жінок залучають до роботи домогосподарками, швачками, мийницями посуду. Дітей найчастіше використовують у жебрацтві, як дешеву робочу силу на некваліфікованих роботах або для розповсюдження наркотиків серед підлітків.

Типовий сценарій злочину розпочинається з пропозицій вигідного працевлаштування. Майбутні жертви дізнаються про справжні умови «договору» лише після прибуття до місця призначення. Там у них можуть відібрати паспорти, застосувати фізичне та психічне насильство, вимагати відпрацювання витрат на оформлення документів, віз та проїзду. Згодом залежність жертви поглиблюється через сфабриковані борги, що включають витрати роботодавця на нелегальне проживання, харчування та продовження терміну перебування за підробленими візами. Таким чином, людина потрапляє у заплановану, постійно зростаючу боргову залежність, до якої додаються надумані штрафи та інші платежі.

«Торгівля людьми», згідно з сучасним визначенням, може відбуватися і без перетину державних кордонів. Існує значна кількість випадків «внутрішньої» торгівлі людьми, коли переміщення відбувається між регіонами однієї країни.

Стаття 149 Кримінального кодексу України визначає: «Торгівля людиною, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням примусу, викрадення, обману, шантажу, матеріальної чи іншої залежності потерпілого, його уразливого стану або підкупу третьої особи, яка контролює потерпілого, для отримання згоди на його експлуатацію, – караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років». Експлуатація людини в контексті цієї статті охоплює всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю, рабство, підневільний стан, залучення до боргової кабали, вилучення органів, проведення експериментів без згоди, усиновлення з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.

Торгівля людьми не знає державних кордонів і актуальна як для розвинених, так і для країн, що розвиваються. Вона легко адаптується до умов бідності та розкоші, вражаючи майже всі народи. Боротьба з цим злочином, цим порушенням прав людини, вимагає об’єднання зусиль міжнародної спільноти та громадськості кожної країни і кожного регіону.