30 серпня Україна вшановує Міжнародний день зниклих безвісти за особливих обставин. Цей день привертає увагу суспільства до глибокого болю та невимовної тривоги тисяч українських родин, які досі не отримали звістки про своїх рідних, що безслідно зникли під час війни.

У серці Костополя, на майдані Шевченка, розгорнулася зворушлива експозиція — портрети наших нескорених воїнів з громади, чиї долі залишаються невизначеними. Тут зібралися рідні, щоб ушанувати пам’ять своїх захисників, висловити свою непохитну надію на їхнє повернення. Члени родин зниклих безвісти та військовополонених, з тремтячими руками, пов’язали на кожен портрет чорно-білу стрічку – символ нескінченного болю, терплячого очікування і, попри все, міцної віри.

Кожна історія, що стоїть за цими портретами, – це живе нагадування про те, що справжня боротьба триває не лише на передовій, але й у серцях тих, хто щодня живе надією, чекаючи звістки від найдорожчих людей. Ці стрічки – не просто символ, це крик душі, який лунає у кожному українському домі.

Міжнародний день зниклих безвісти за особливих обставин – це день глибокої скорботи, але й день єднання та підтримки. Це час, коли ми всі маємо згадати про тих, хто ще не повернувся, і про тих, хто чекає. Наша спільна пам’ять та віра – це та сила, яка допомагає родинам вистояти.

Сім’ї, які опинилися в такому стані, потребують особливої уваги та підтримки з боку суспільства. Важливо пам’ятати про їхній біль і зберігати надію разом з ними.