«Зник безвісти» – два чи не найстрашніших слова в житті того, хто їх чує. Ці слова несуть у собі глибокий розпач, але одночасно й тендітну надію. Вони описують долю тисяч українців, особливо тих, хто мужньо боронив нашу землю – Захисників України. Багато з них, наших земляків з Печенізької громади, на жаль, досі вважаються зниклими безвісти.

Це не просто статистичні дані; за кожним таким випадком стоять тисячі облич, які ми щодня чекаємо. Це нескінченний погляд у двері, сповнений надії. Це незламний біль і надзвичайна сила родин, які не зупиняються у пошуках своїх близьких. Ми ніколи не забудемо кожного Захисника України, кожного мешканця Печенізької громади, хто вважається зниклим безвісти.

Кожен зниклий безвісти – це жива людина, яка залишається в наших серцях, і ми щиро віримо в їхнє повернення додому. Ми завжди будемо чекати, адже зниклі безвісти – не забуті!

Термін «Зниклі безвісти за особливих обставин» – це реалії нашої війни. Він означає, що людина могла зникнути на полі бою, або ж опинитися у ворожому полоні чи під окупацією, після приходу так званого «русского міра».

Кожну зниклу особу ретельно шукають та з нетерпінням чекають – батьки, діти, друзі та вся громада. Вони плекають надію, що їхні рідні обов’язково знайдуться. Чи то в лікарні, чи то в полоні – головне, щоб вони були живі!

За даними Міжнародного Товариства Червоного Хреста, приблизно щогодини з’ясовується доля або місцезнаходження одного зниклого безвісти. Це обнадійлива статистика, яка дає промінь надії кожному, хто знаходиться в процесі пошуку та очікування.

Нехай ця надія ніколи не згасає в серцях тих, хто чекає. Ми віримо, що настане той чудовий день, коли вони отримають найбажанішу звістку про своїх найдорожчих людей. Повертайтеся живими, наші Герої!

« повернутися