30 серпня – Міжнародний день зниклих безвісти. У цей день ми згадуємо наших рідних, друзів, земляків, які зникли під час війни. Це ті, кого ми чекаємо щодня, хто залишається в наших серцях, навіть коли не можемо їх обійняти. Ми не знаємо, де вони зараз, але усвідомлюємо, що вони – невід’ємна частина нашої громади, нашого життя, нашої душі. Надія на їхнє повернення ніколи не згасає. Ми чекаємо, ми молимося, ми пам’ятаємо.

Кожна сльоза, кожне тихе запитання «коли ж вони повернуться?» – це вияв нашого болю та безмежної любові. Ми щиро віримо, що настане день, коли ми знову зможемо обійняти наших близьких. Навіть у цій невідомості, вони залишаються з нами, живлячи нашу віру та силу.

Жодна людина не повинна бути забутою. Жодна родина не має залишатися наодинці зі своїм горем. Ми чекаємо на наших близьких. І будемо чекати стільки, скільки буде потрібно, бо наша любов і пам’ять сильніші за будь-яку відстань чи обставини. Їхні імена, їхні подвиги, їхня присутність у наших серцях – це те, що надихає нас рухатися вперед, незважаючи на втрати.

Ми пам’ятаємо кожного, хто боровся за нашу свободу, кожного, хто віддав своє життя, і кожного, хто зник у вихорі бойових дій. Їхня відвага та самопожертва назавжди залишаться в історії України. Цей день – нагадування про глибоку рану, яку війна завдає кожній родині, і про непохитну надію, яка допомагає нам триматися разом.

Слава Україні! Героям Слава!🇺🇦