30 червня – знакова дата в історії України, що відзначає проголошення Акту відновлення Української Держави у 1941 році. Ця подія стала символом незламної волі українського народу до самовизначення та боротьби за власну державність, глибоко вкарбувавшись у національну пам’ять. Попри поразку Української революції 1917-1921 років, коли держава втратила незалежність, а її території були розділені між сусідами, прагнення до свободи ніколи не згасало.Урядові кола Української Народної Республіки, гетьманські організації та численні націоналістичні рухи не припиняли своїх зусиль у боротьбі за незалежну Україну. У міжвоєнний період особливо значну роль у цьому процесі відігравали молоді патріоти, об’єднані в лавах Організації українських націоналістів (ОУН). Їхня діяльність була спрямована на підготовку до вирішального моменту для відновлення суверенності.Проголошення Акту відновлення Української Держави відбулося в складний період Другої світової війни, коли німецькі війська зайняли Західну Україну після відступу радянських сил. Саме тоді ОУН під проводом Степана Бандери вирішила використати цю унікальну історичну нагоду для проголошення незалежності України. Цей крок був ризикованим, але необхідним для утвердження української ідентичності та суверенності.У червні 1941 року, в умовах інтенсивних бойових дій Другої світової війни, у Львові було прийнято рішення про проголошення Акту. Після відходу радянських військ 29 червня, німецька армія відкрила шлях для вступу українських націоналістів до міста. О 4:30 ранку 30 червня до Львова увійшов батальйон “Нахтігаль” на чолі з Романом Шухевичем, який входив до північної групи “Дружини українських націоналістів”, з метою забезпечення умов для проведення цієї епохальної події.Кілька годин потому до міста прибула інша похідна група, очолювана Ярославом Стецьком, на якого Український національний комітет поклав відповідальність за офіційне оголошення відновлення Української Держави. О 18:00 у приміщенні місцевої “Просвіти” на площі Ринок розпочалися Українські національні збори. На них були присутні делегати з усіх куточків країни, а також представники митрополита Андрія Шептицького, які благословили цю ініціативу, що підкреслювало її загальнонаціональний характер та підтримку.На зборах урочисто проголосили відновлення Української Держави, підкресливши, що це є виявленням невід’ємної волі українського народу. Було також сформовано тимчасовий уряд – Українське державне правління – на чолі з Ярославом Стецьком. Перший пункт Акту чітко заявляв: “Волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.”Наступний пункт Акту передбачав організацію тимчасових урядових структур на всіх визволених територіях. Метою було забезпечення ефективного управління та встановлення української влади, з перспективою подальшої інтеграції цих структур з основним урядом, який планувалося створити в Києві. Це свідчило про далекосяжні плани щодо розбудови цілісної та функціональної української держави.Ярослав Стецько та Роман Шухевич чудово усвідомлювали, що німецька окупаційна влада навряд чи дозволить їм дістатися Києва для проголошення державності. Тому було вирішено діяти рішуче та проголосити Акт відновлення Української Держави у Львові якомога швидше. У фінальній редакції документу, з певних дипломатичних міркувань, був доданий пункт про співпрацю з “Велико-Німеччиною”. Саме цей пункт згодом став об’єктом жорсткої критики та підставою для репресій з боку радянської влади, а також використовувався у ворожій пропаганді.Інформація про проголошення Акту була двічі передана по радіо, що стало справжнім свідченням української волі та прагнення до свободи. Наступного дня Український національний комітет у Кракові надрукував інформаційний бюлетень, який, на жаль, виявився першим і останнім через швидке втручання окупаційної адміністрації. Проте, у багатьох містах та селах швидко створювались та розгортались українські владні органи, що свідчило про готовність населення підтримувати свою державність.Планування проголошення Акту відновлення Української Держави здійснювалося в умовах суворої таємності, що зробило його абсолютною несподіванкою для нацистської Німеччини. 30 червня двоє німецьких офіцерів, які випадково дізналися про збори, прибули на них із значним запізненням, висловивши своє збентеження та чітко заявивши, що Німеччина не підтримає ідею незалежної України.Відповіддю на проголошення Акту стали масові репресії проти українських націоналістів, що супроводжувалися арештами та вбивствами. Багатьох лідерів ОУН, включаючи Степана Бандеру та Ярослава Стецька, було заарештовано і відправлено до концентраційних таборів. Попри ці жорстокі репресії, проголошення Акту мало значний вплив на подальшу боротьбу за українську незалежність. Воно стало могутнім джерелом натхнення для багатьох українців, спонукаючи їх до продовження боротьби проти окупантів – як нацистських, так і радянських, у рамках Другої світової війни.Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року є однією з найважливіших сторінок у віковій історії країни. Як зазначають провідні історики, ця подія беззаперечно засвідчує непереборне та незламне прагнення українського народу до самовизначення, незалежності та свободи. Хоча спроба відновити державність у ті неймовірно складні часи не завершилася миттєвим успіхом, вона міцно увійшла в історію як незгасний символ боротьби та непереможної надії, що передавалася з покоління в покоління, живлячи національний дух.Сьогодні в Україні вшанування цієї події включає різноманітні заходи, спрямовані на збереження історичної пам’яті. Серед них – покладання квітів до пам’ятників учасникам тих подій, проведення наукових конференцій, присвячених дослідженню та аналізу Акту, а також тематичних виставок, що розповідають про його значення. Цей день є постійним нагадуванням про критичну важливість національної єдності, незламності та безкомпромісної рішучості у боротьбі за суверенітет та свободу.