Шановні жителі Вільшанської громади!

Сьогодні, в річницю загибелі Олександра Анатолійовича Шендрика, людини з великим серцем, улюбленця громади, мужнього Воїна та Героя, ми згадуємо про його подвиг та втрату. Рік минув, але біль втрати не вщухає. Згадуються трагічні дні, коли звістка про зникнення Олександра безвісти сколихнула серця рідних та близьких. Ніхто не вірив у найгірше, але страшна новина про загибель Саші розбила серця всіх, хто його знав. Траурна хода з десятками вогників мобільних телефонів, лампадок, сотні людей, що зустрічали Захисника на його шляху до Вільшани – все це закарбувалося в пам’яті. У цій процесії були і діти, і сивочолі чоловіки, вся громада, що прийшла віддати шану Герою. Наступного дня біля будинку родини Шендриків зібралися сотні людей, щоб провести Воїна в останню путь. Минулий рік нагадує про те, як важко змиритися з втратою. Номер Саші досі зберігається в телефонній книзі багатьох, як символ пам’яті та любові.

У цей день ми згадуємо Олександра Анатолійовича Шендрика, нашого Земляка, Захисника, Героя.

Життєвий шлях Олександра Шендрика мало чим відрізняється від шляху більшості жителів Вільшани. Народився він 15 серпня 1985 року у родині Анатолія Григоровича та Віри Василівни Шендриків. Дитинство Саші минуло в мальовничому хуторі «Жабоколівка». Далі – дитячий садок, школа, навчання, служба в армії. Після служби Олександр працював у Черкасах, але його завжди тягнуло до рідного дому, до батьків, до улюбленого хутора. Повернувшись додому, Саша здійснив мрію – відкрив власну справу, пов’язану з вирощуванням квітів.

Війна застала Олександра у Вільшані. З перших днів він став активним учасником тероборони громади, чергував на блокпостах. Згодом він змінив професію квітникаря на захисника, одягнув бронежилет та взяв до рук зброю, став на захист рідної землі. Олександр потрапив до навчального центру 3-ї Окремої Штурмової Бригади «Азов». Разом з бригадою він пройшов найгарячіші точки Сходу. При нагоді Олександр навідував рідний край, щоб побачити батьків та помилуватися квітами, адже він не полишав улюблену справу. Мама Віра Василівна надсилала йому фотографії рослин, очікуючи порад щодо догляду. Надія на його повернення жила в серцях родини. Але, на жаль, 8 березня 2024 року стало відомо про загибель Олександра Анатолійовича Шендрика під Орлівкою, Донецької області.

В пам’яті кожного Олександр залишиться різним:

* Маленьким хлопчиком з хутора.
* Добрим дошкільням.
* Уважним учнем.
* Надійним товаришем.
* Справедливою людиною, готовою прийти на допомогу.
* Улюбленцем молоді.
* Добрим продавцем.
* Любителем велосипедів.
* Гравцем футбольної команди «Колос».
* Закоханим у квіти.
* Вірним побратимом.
* Вірним сином, братом, дядьком.

Олександр Шендрик залишився вірним сином України, патріотом, справжнім громадянином, Захисником, мужнім Воїном та Героєм. Похований 16 березня 2024 року на Алеї Героїв Вільшани. Його домовину вкрили квіти, які супроводжували його протягом життя, на його могилі вони квітнуть і сьогодні.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого. Анатолію Григоровичу та Вірі Василівні – низький уклін за виховання Героя.

Вічна слава та пам’ять Герою! Герої не вмирають!